У ДОЛОНІ ДИТИННІ ПОСІЮ ЗЕРНО І ПРИМНОЖУ...: Презентація досвіду в класно-позаурочної системі виховання в особистісно-зорієнтованому навчанні

ПОРТФОЛІО ВИКЛАДАЧА

ДОЛЯ НА РУШНИКАХ

Закохаються ─ зацілуються,

Зацілуються ─ закохаються,

Зарясніють буйним цвітом

рушники…

З горем-радістю

Нитки вплетені

З літа-весноньки

кольорописом…

Та й простеляться

За туманами ─

Задурманені

житієм сільським…

Ворухнуть

Серце-серденько

Благовісно, нам

промовляючи…

Рушники мої

Вишиваночки,

Плугом-плужечком

дрібно зорані…

Долю-доленьку

Наворожите,

Хлібом-сіллю

стрічати будете…

ОПИС ДОСВІДУ

Тема досвіду: формування і розвиток національно-обдарованої особистості в контексті вивчення літератури рідного краю.

Проблеми для розв’язання:

1. Створення умов для розвитку і формування обдарованої особистості.

2. Застосування різноманітних прийомів і методів, що скеровують і проектують творче зростання учнів.

3. Застосування інноваційних технологій, що сприяють формуванню творчих здібностей учнів та їх всебічного індивідуального розвитку.

4. Креативний підхід у методиці визначення шляху, яким ітиме учень у навчально-виховному процесі.

Презентація результату гурткової роботи

«Як розвинути свої здібності. Збірка «Крила юності»

Виступ на обласній конференції 2006р., 2010р.

Тема: « Інтерактивні методи навчання на уроках української мови і літератури».

Тема:«Формування і розвиток національно-обдарованої особистості в класно-позаурочній системі навчання і виховання (література ріднокраю) відеопрезентація.

Участь у секційних заняттях для вчителів української мови, української і світової літератури на базі шкіл №1,5, м.Ізяслав (Діалог за власним досвідом роботи 2011)

Виступ на літературному об’єднанні «Радосинь», 2011

(справа Дмитро Чередниченко)

Методична робота з практикантами вузів ( дві студентки)2010

Районний семінар на базі Плужненської школи-гімназії, 2011р.

Зміст досвіду:

Провідною ідеєю моєї навчально-виховної діяльності на сучасному етапі в українській державі є гуманізація, адже гуманітарна освіта – це засіб і сфера формування державного етносу, розвитку особистості як найвищої цінності людства. Тому ідеалом сучасного навчання (включаючи елементи літератури рідного краю), для мене є учень не з енциклопедичною пам’яттю, а з гнучким розумом, з швидкою реакцією на все нове і забуте «старе», з повноцінними, розвинутими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками. Своєрідність рідномовної літератури полягає насамперед у тому, що учень пізнає, осмислює і сприймає світ. Знайомиться з усіма галузями життєдіяльності, засвоює духовні, культурні й душевні якості, риси характеру, особливості психоустрою громадян рідного краю. Отже, вивчення творчості земляків-творців літературного слова, програмує національну ідентичність учнівської молоді, формує їх національну свідомість, сприяє національному ототожненню, забезпечує розвиток їх творчого інтелекту і є необхідною умовою підвищення ефективності засвоєння і розширення знань учнів. А це забезпечує молодих людей творчістю, професіоналізмом -- конкретна модель майбутньої сформованості особистості на теренах рідної землі.

Тому провідною ідеєю мого досвіду є реалізація триєдиної мети (навчальної, розвиваючої, виховної) навчально-виховного процесу, яка на кінцевому етапі дає можливість одержати певний результат. Таким результатом я вбачаю підвищення рівня навчальних досягнень учнів, їх національно-патріотичне зростання, розвиток творчого потенціалу та проявлення власного таланту у різних напрямках в контексті вивчення творчості митців рідного краю (мова, література, народознавство, мистецтво, журналістика тощо).

Метою впровадження даної методики роботи у практику навчально-виховної діяльності є необхідною умовою вирішення головних завдань, які випливають з науково-методичної проблеми у тематиці досвіду моєї роботи. А саме:

По-перше, допомогти учням визначити мету і сенс своєї діяльності, вибрати засоби їх досягнення і оцінити результативність удосконалення обдарованості учня.

По-друге, забезпечити учнів міцною системою знань з літератури рідного краю.

По-третє, озброєння методами пошуково-дослідницького пізнання у форматі гурткової роботи і МАН.

По-четверте, вироблення й подальше вдосконалення понятійного апарату (етика журналістики).

Новизна : Особливо, роль вивчення творчості земляків зростає у наш час, коли функції літератури розширюються і на неї покладається важливе завдання консолідації нації, об’єднання українського суспільства, прилучення якнайбільшої кількості наших співгромадян до колосальних багатств слова, народженого на рідній землі слова про рідну землю та до виявлених у рідному слові національної духовності, моралі, культури й традицій. Отож, переконливим є доказ того, що література ріднокраю є інструментом реанімації національної свідомості молодих людей.

Підійшовши ґрунтовно до роботи над проблемою вкраплення літератури рідного краю в навчально-виховний процес, я відокремила певні правила необхідності впровадження своєї методики:

По-перше, мова учня, який читає художні твори, зокрема своїх земляків – це словесний засіб спілкування між людьми, бо суспільство не може існувати без мови, літературної мови.

По-друге, читання – це засіб пізнання світу рідного краю. Протягом свого життя людина пізнає дійсність, створюючи для себе уявлення про довкілля під час читання. Бо література займає особливе місце серед інших видів мистецтва. На відміну від музики та

Урок творчого читання-асоціації «Йдучи завжди озирнутися слід»(образ матері в творах Ю.Ряста)

малярства, наприклад, які впливають на людину безпосередньо через зір і слух, літературний твір охоплює усі рецептивні елементи сприймання.

По-третє – це втілення менталітету нації. Психічні, інтелектуальні, релігійні, естетичні та творчі особливості мислення виражаються у літературних творах. Тому на шкалі національних вартостей література посідає одне з найвищих місць, як зазначив Іван Огієнко. З ним погодився і Юрій Шевєльов про закодовану ментальність в слові. З цими видатними літературними критиками погоджуюсь і я, що в художньому слові митців нашого краю вкладена любов до рідної землі, розкрита її краса та вбудована словесна пам’ять про дідів-прадідів – оберегів духовності, культури і традицій.

Власне у своїй практиці я вибудувала умовну схему, яка дає можливість формувати творчо обдаровану особистість учня в процесі навчально-виховної діяльності на матеріалі літератури рідного краю, його культури, традицій нашого Ізяславського краю, професійної діяльності майстрів і викладачів- предметників. Це свого роду колообіг – нерозривний взаємозв’язок життя, всього світу, навчання і виховання учнівської молоді в класно-урочний і позаурочний час.

Актуальність тематики випливає із загальнолюдських орієнтирів ціннісного характеру, що формують свідомість молодої людини і проектують її на життєстежки.

Підтвердженням необхідності звернення до першоджерел літературного слова земляків, є необхідним путівником національної освіти у формуванні творчої особистості як основи державних інституцій, покликаних розв’язувати завдання становлення і розвитку рідної мови. Особливо, роль вивчення творчості земляків зростає у наш час, коли функції літератури розширюються і на неї покладається важливе завдання консолідації нації, об’єднання українського суспільства, прилучення якнайбільшої кількості учнів до колосальних багатств слова, народженого на рідній землі, про рідний край.

Отож, література ріднокраю – це інструмент реанімації національної свідомості молоді, можливість розвитку власної творчості на благо Поділля.

Розвиток творчого потенціалу учня трактую сьогодні як основне завдання освітнього процесу. Для реалізації його розглядаю учня як цілісну, активну діяльну істоту. У цьому й полягає суть перебудови навчально-виховного процесу.

Слід зауважити, що учень – не об’єкт, а насамперед творець свого власного «я». Тому, вважаю за необхідність перейти до вирішення проблеми розвитку та реалізації творчих здібностей кожного учня, що спираються до першопочинань великих митців нашого краю.

Творчість В.Кравчука, І.Римарука, Ю.Ряста, В.Остапчука тощо відкриває безмежний світ, в якому можна «працювати над собою» -- набувати знання, розвивати саморефлексію, самоаналіз, самосвідомість. Ось як про ці функції людського самоствердження пише В.Кравчук:

Чи є в людини крила?

Чи є в людини птах?

Щоб там не говорили,

А я скажу, що так!

Не кожен зрозуміє

Це твердження моє –

Якщо в людини мрія,

То крила в неї є.

Щодень в історичному часі і просторі людина відкриває і вирішує для себе питання: хто я? для чого прийшов у цей світ? яке маю місце в ньому? який сенс мого життя? на основі яких

Урок-зустріч з поетом, прозаїком В.Кравчуком.

Вечір-посвята визволителям 1941-1945рр.

цінностей я повинен робити вибір свого життєвого шляху? І ось, допомогти учням визначити мету і сенс своєї діяльності, вибрати засоби їх досягнення і оцінити результативність удосконалення особи учня – моє завдання як учителя-словесника.

Існує маса варіантів, що супроводжують методику шляху, яким буде іти учень. Це насамперед принцип активності, його знання літератури рідного краю, розумовий, духовний та культурний розвиток, що спираються на власні зусилля.

Особливу вартість для учня має шлях, яким він пройде у навчально-виховному процесі. Тому досить важливим чинником у своїй діяльності я визначила шляхи реалізації мети моєї методичної проблеми.

Нагадаю про те, що у процесі свого розвитку, кожна нація створює матеріальні й духовні цінності, сукупність яких і становить культуру певної нації. Цінністю нашого регіону є творчість митців, що викохані на нашій землі і її культуру віддзеркалюють у своїй поетично-прозовій мові.

Одним з найважливіших видів комунікативно-пізнавальної діяльності учнів є читання. Професійна спрямованість навчання ліцеїстів передбачає розвиток високої культури читання поезії земляків, з метою підготовки

учнів вдумливих, налаштованих до естетичного сприймання. Незаперечним є той факт, що культура людини значною мірою залежить від її вміння розуміти літературу, бо саме вона справляє естетичний вплив на учнів, стимулюючи їх творчу здатність пізнавати дійсність, зображену в тексті, що спонукає до самостійних суджень і висновків, дає можливість для розвитку світогляду учня, допомагає правильно зорієнтуватися в складному процесі самопізнання.

Суть впровадження досвіду у класно-урочну і позаурочну систему власне діяльності учителя-словесника, визначається такими необхідними правилами:

1. Мова учня, який читає художні твори своїх земляків – це словесний засіб спілкування між людьми в рідному краї, бо суспільство не може існувати без мови.

2. Читання – це засіб пізнання світу, зокрема рідного краю, бо література посідає особливе місце серед інших видів мистецтва. На відміну від музики та малярства, які впливають на людину безпосередньо через зір і слух, літературний твір охоплює усі рецептивні елементи сприймання.

3. Це втілення менталітету нації. Психічні, інтелектуальні та творчі особливості мислення виражаються у літературних творах. Тому на шкалі національних вартостей, література посідає одне з найвищих місць, бо в художньому слові митців нашого краю вкладена любов до рідної землі, розкрита її краса та вбудована словесна пам’ять про дідів-прадідів – оберегів духовності, культури і традицій. Звичайно, програма не передбачає велику кількість годин для вивчення літератури рідного краю. Тому, впроваджуючи свою методику для вирішення методичної проблеми, враховуючи обмеження годин, я вкраплюю елементи творчості земляків в якнайбільшу кількість уроків (українська і світова література, українська мова).

Вивчаючи поезію Гійома Аполлінера, зупиняюсь на методі експериментаторства поета. Французький митець у поетичній книзі «Каліграми. Вірші Миру і Війни», друкує текст віршів таким чином, щоб утворився малюнок, зображуючи каліграми до своїх віршів. Багато хто з критиків виявляв цей метод – кубізмом. Проте Аполлінер вбачав у своїх малюнках-віршах творче і мудре світобачення. Використовуючи дану теорію, пропоную учням творче завдання: зобразити каліграми до поетичних творів наших земляків і віршів членів гуртка. Саме в такі моменти і розвивається творчо-мистецьке мислення молодих людей, їх уява про світобудову, про почуття митців ріднокраю, які жили і живуть зовсім поряд. Це лише один із прикладів бінарності в навчальному процесі. Адже зовсім неважко поєднати на уроках світової літератури – тему жахливої війни, історії, географії, української літератури тощо. Про ці страшні роки 1941 – 1945 пише у своїх творах Г.Белль, А.Камю, Ф.Кафка. Розкривається дана тематика і в творчості нашого земляка, поета-воїна Л.Левицького, який писав про війну і був учасником бойових дій на передовій. Свідченням героїчності і наставництва любові до рідного краю залишилась нам «Недоспівана пісня» -- обірване слово, зранена душа матері поета-воїна, який посмертно був прийнятий у члени Спілки письменників Радянського Союзу.

Практична значущість обґрунтовується думкою про те, що мистецтво з нами все життя, починаючи від маминої колискової, від першої сльози радості і першого невгамованого болю. Поволі, сходинка за сходинкою, кожен із нас входить у світ життя… Так ми починаємо розуміти, що я син чи донька Батьківщини, ім’я якій – Україна. Адже у багатобарвності й могутності слова та мистецтва живопису втілено красу людини – творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас духовністю, любов’ю до пісні, до усього, що називається – життя. Уся наша планета оповита невидимими шляхами, що ними мандрують слова і пензля мазки. Адже в усі часи різні народи навчались один в одного. Так, зникають у безвісті держави, володарі, на порох розсипаються будівлі, умирають дерева і квіти, пересихають ріки, гори перетворюються на купи каміння, все стає порохом і прахом, а написане залишається. Залишається й несе крізь час голос людської душі. Це – одне з найбільших див нашого світу. Диво написаного слова, намальованого малюнка, яке пережило століття й покоління.

Що ж таке письмо митців-земляків? Це сила, що приходить на допомогу, щоб учні встали та полетіли з нею до зірок. Сила, яка була, є і буде. Бо це мова душі, полум’я, яке горітиме, скільби б його не гасили. Полум’я, яке гріє вірних та спопеляє бездушних. То ж хіба можна розірвати молодь і мову поетичного і прозового слова В.Кравчука, Ряста, Римарука, поета-воїна Л.Левицького. Бо їх слово – це корені. А молодь – це плід.

У серці окрилених мрій. Спільне засідання предметного гуртка

«Згарда» із поеткою, журналісткою Л.Рудковською

Література земляків – природний резервуар інформації про світ, рідний край і народ у ньому, активне розкриття особистості.

Важливу роль у державі відіграє мова корінного населення того чи іншого регіону. Як сказав Ю.Ряст про творчість Г.Зінчук, що поезії притаманна не тільки оригінальність але й оригінальність. Цим вона і

дивує, збагачує, захоплює. Зрештою, з цього починається сама держава, бо в літературі кожного регіону – важлива суть існування держави, її сила, могутність. Поетично, влучно про це сказав відомий письменник Панас Мирний: «Поетичне слово – така ж жива істота, як народ, що його витворив, і коли він його кине, то вже прийде смерть». І відгукнувся в нинішній епосі до свого народу Василь Кравчук. Який написав:

Ви ж українці. Мова у вас є.

Чому ж ганьбою криєте своє?

Вам слово дав у спадщину народ.

Це наш національний гордий код.

Впроваджуючи методику вивчення літератури рідного краю в контексті вивчення української літератури, я дійшла певних висновків і переконалася в тому, що людина з книжкою свого земляка в руках – акт душевного інтиму. Перервати його – і людини не стане. Лишиться її подоба. Порожня тара, з якої вилучено найсокровеніше – знання про рідний благословенний край, пам’ять. Слід зауважити, що читання шліфує учнів, як море гальку. Світоглядно, духовно, бо культура писання прямо пропорційна культурі читання.

Доки існуватиме людина, доти буде існувати книжка народжена в рідному краї. Доки ми читатимемо і берегтимемо твори своїх земляків, ми будемо патріотами свого краю, зростатимемо і ставатимемо обдарованішими.

І як Урок-радіопередача з

В.Герасим’юком у

пам’ять про Ігоря Римарука, поета-вісімдесятника. Хочу наголосити, що природа ніколи не втратить свого значення як середовище, що оточує людину, уводить у світ прекрасного, величного. Та й не можна стати поетом, не зазнавши впливу рідної природи.

Часто згардівці представляють себе в образах улюблених літературних героїв, ліричних образів, образах поетів-земляків, читають власну поезію – такі дні ми величаємо « День літературних сюрпризів». Учні і працівники ліцею можуть оцінити талант і творчість молоді, відчути їхню любов до рідного слова, батьківської землі, матері, природи Подільської землі. Члени предметного гуртка літературної Спілки «Згарда» співпрацюють з засобами масової інформації (статті), редагують матеріали для щомісячного випуску літературного вісника «Промінь», роблять підбірку матеріалів для ліцейної газети «Крила».

Методична проблема над якою я працюю не один рік, включає в себе і розробку завдань для різних мовно-літературних конкурсів. Отже, складаючи завдання для олімпіади з української мови і літератури, практичні питання для проведення конкурсу знавців рідної мови ім. П.Яцика, мовно-літературного конкурсу ім. Т.Шевченка, усні конкурси читців вкраплюю матеріал з літератури рідного краю. Це дає певний результат, оскільки добираю завдання, які мають місце нині і актуальні для сучасної молоді ( відкритий лист для журналістки-землячки, інтелектуальна гра з письменником, письмовий твір-міркування з власними враженнями від прочитаного тощо).

Участь Ю.Косік у фаховому мовно-літературному обласному конкурсі «Омріяна юність)

Тому закономірно, що саме вчитель мусить відкрити учням прекрасний світ природи, змусити відчути її в кожному дитячому серці. На вчителя покладена велика місія – донести до сердець вихованців красу оточуючого світу, відкриваючи його таємниці у творчості земляків. І тоді, де б не був згодом цей учень, рідний край залишиться для нього своєрідним центром землі. Це я вже знаю по собі. Про це писав і Великий Кобзар.

Отож, існує великий світ, Планета, де живуть люди різних(схема) національностей, вірувань. Бо ж будь-яка література несе в собі культуру, історію, духовність. Але ми,

Урок-подорож у музей рідного краю в ліцеї (творчість земляків)

маленький острівець, обдарованих, талановитих – частинка світу, де вирує життя. Тому маємо самоствердитися і не загубитися, а навпаки – духовно зростати, щоб не втратити «вартість» називатися українцями у своєму рідному краї. І кому ж як не нам для нащадків у спадок передати красу слова, мистецтва, традицій і любов до рідного, неповторного, вічного, материнського, батьківського, значимого для усього світу?

Напрошується твердження того, що позаурочна діяльність програмує в урочній системі національну ідентичність учнів. Розвиває їх національну свідомість і розвиває творчі здібності, бо немає не талановитих дітей – є діти, котрі бояться свого таланту, зважаючи на соціальну щаблю, на якій перебуває сім’я (соціально-психологічні чинники). А це в свою чергу доводить про нерозривність класно-позаурочної системи навчання і виховання у вдосконаленні і перебудові навчально-виховного процесу, що передбачає певну переорієнтацію функцій педагога. Я думаю, що ви, шановні колеги погодитесь з твердженням того, що викладач мови і літератури має будувати педагогічний процес не за принципом інформаційного повідомлення, а за принципом діалогізації.

Звичайно, кожна проведена робота повинна бути спрямована на досягнення певного результату. Але, візьму зухвалість ствердити, що результативність може бути видимою (завойовані місця) і духовно-збагаченою, що є не менш важлива у формуванні і розвитку національно-обдарованої молодої людини (поетична творчість, творчі роботи, архітектурна оздоба кабінету, участь у благодійних акціях, укладання матеріалу для ЗМІ і гурткового щомісячника «Згарда»…). Власне в цьому, особисто для мене, і полягає сутність діалогу, як форми спілкування викладача-----------учнів, учнів-------------людей. Не домінувати, а стати між учнями рівноправною, щоб лише допомогти їм власну стежину до істини, а не подати готову формулу розв’язання життєвих питань – ось завдання освітян-наставників.

І як післямова. Хочу наголосити, що природа ніколи не втратить свого значення як середовище, що оточує людину. Та й не можна стати обдарованим, не зазнавши певного впливу.

Тому закономірно, що саме на вчителя покладена велика місія – стати невидимимою павутиною, яка сплітає людські дороги. І тоді, де б не був згодом цей учень, рідний край залишиться для нього своєрідним центром землі. Це я вже знаю по собі. Про це писав і Великий Кобзар.

Рівень творчої самостійності

Створений пізнавально-теоретичний посібник-хрестоматія з літератури Ізяславського краю «На лелечому крилі» було схвалено на засіданні педагогічної ради ліцею і рекомендовано на розгляд науково-методичної ради при обласному методичному центрі профтехосвіти.

16 березня 2011 року посібник було ухвалено і рекомендовано для розповсюдження серед освітніх закладів науково-методичною радою Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області, районним методичним кабінетом відділу освіти і науки України. Створення в кабінеті української мови і літератури куточку «Земляки – творці слова» з наявними в ньому книгами, посібник по літературі рідного краю, колективні збірки, виготовлені самвидавом («Крила юності», «Поезія на рушниках»), напрацювання по даній методиці в МАН, оформлення кабінету, можуть скласти основу дидактичного і практичного використання на уроках української літератури, української мови, світової літератури, художньої культури та в позаурочній роботі з учнями, зокрема у постійно діючій літературній Спілці «Згарда» предметного гуртка.

Форма узагальнення досвіду:

- Мультимедійна презентація досвіду роботи

- Опис досвіду роботи (створення папки)

- Створення куточку в кабінеті «Земляки-творці слова»

- Самвидав колективних збірок поетичної творчості «Крила юності»(2008), «Поезія на рушниках»(«2011)

- Видання теоретично-пізнавального посібника-хрестоматії з вивчення літератури Ізяславського краю «На лелечому крилі»(2012)

- Постійна співпраця з ЗМІ та лілейною газетою «Крила» (журналістська діяльність)

- Участь в МАН («В мені літопис рідно краю», за творчістю В.Кравчука)

- Відеопроект «Добро починається з тебе»(І місце на Всеукраїнському конкурсі)

- Творчий виступ на літературних читаннях Республіканського об’єднання «Радосинь» (Київ)

- Творчі зустрічі на базі Плужненської санаторної школи, Плужненської школи-гімназії

- Вечори поезії на базі навчального закладу та бібліотек.

Ким схвалений досвід: педрадою; науково-методичною радою НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій області; Республіканським літературним об’єднанням «Радосинь» з головуючим Дмитром Чередниченком при Національній спілці письменників України.

Де зберігаються матеріали узагальнення досвіду: Плужненський ПАЛ; НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій області.

Заходи із впровадженням досвіду: публікації в пресі; організовано школу передового досвіду; створено мультимедійну презентацію і частково відеопроект; проведено семінари і засідання методичної комісії гуманітарних дисциплін; самвидав колективних збірок учнів і працівників ліцею; виготовлено і видано теоретично-пізнавальний посібник-хрестоматію; здійснено наставництво.

Висновки: 14.02.2012 року теоретично-пізнавальний посібник-хрестоматія підписаний до друку, виданий та виготовлений накладом у 300 примірників видавництвом «Цюпак», м.Хмельницький вартістю 12 800 грн. (допомога спонсорів). Наразі книга розповсюджується серед учнів та вчителів навчальних закладів району і області, у бібліотеки та в інших районах Хмельниччини. Даний посібник є незамінним на уроках вивчення літератури рідного краю, відповідно до вимог програми і гарним дидактичним матеріалом у використанні на уроках української мови, художньої культури, історії України, народознавства тощо. Щодо гурткової роботи на основі пошуково-дослідницьких проектів, учні і колеги зацікавлені у народженні нової колективної збірки, що дає усі шанси на успіх.

Приємним став той факт, що талан юних сердець надихає і працівників ліцею. Таким чином задумали і створили два альманахи поетичних творів обдарованих, які відзначено в

Хмельницьку і представлено на Всеукраїнській виставці педагогічних ідей та знахідок («Крила юності» (2008), «Поезія на рушниках»(2011). Муза Краси полонила не лише згардівців, а навіяла спогади юності почесному гостю навчального закладу, наставнику і старшому товаришу поету, письменнику, композитору, члену Спілки письменників України В.І.Кравчуку. Своєрідним відгуком творчій юні став написаний Василем Івановичем “ Гімн ліцеїстів ”. Я впевнена, що більшість читачів зроблять для себе відкриття. Кожен знайде в цих книжечках рядки, які торкнуть струни його душі. Хтось, може, порадіє, а хтось зронить сльозу, хтось задумається, а комусь стане соромно, хтось захоче відкрити душу, а хтось поділиться з іншим своєю радістю чи щастям. Пройдіться життєвими

“стежинами”, вдихніть аромат світу, вслухайтесь серцем у мелодію кожної окриленої душі і дозвольте йому звучати їй в унісон.

Актуальність тематики гурткової роботи, для мене, випливає з світоглядних і загальнолюдських орієнтирів ціннісного характеру, що формують свідомість молодої людини і проектують її на життєстежки. Учень пізнає, осмислює і сприймає світ, знайомиться з усіма галузями життєдіяльності свого народу, засвоює його духовні, культурні й душевні якості, риси характеру, особливості психоустрою. Незаперечним є той факт, що соціальна і духовна культура людини значною мірою залежить від здатності учнів пізнавати дійсність, що спонукає до самостійних суджень і висновків, дає можливість для розвитку світогляду учня, допомагає правильно зорієнтуватися в складному процесі самопізнання. Тому згардівці радо співпрацюють з митцями рідного краю, наставниками юні – журналісткою Л.Рудковською, літературним критиком і поетом Ю.Рястом, Доктором психології Київського інституту психології О.Губко, художником М.Ткачуком, композиторкою і співачкою С.Драч тощо. Така співпраця є плідною, результативною і доводить ще раз, як говорила мати для талановитого сина, Юрія Ряста: «На рідній землі, сину мій, і береги надихають, і небо благословляє». …Бо ж учням цікаво спілкуватися з реальними людьми, митцями. Тими, хто ходив стежками, якими нині ходять вони, пропускати крізь своє юне серце болі людські, милувалися красою природи, серед якої зростають тепер самі учні.

about:blankТаким чином, для закріплення мовних правил, літературних знань, історичних фактів, перспектив щодо обраного фаху, соціальних проблем українства, гурткова робота дає можливість розкритися молоді як у творчих так і у проектних роботах. Наприклад, створення проекту по рекламі обраного фаху і професії з допомогою мистецтва, культури і літератури рідного краю (картини художника М.Ткачука, вірші про красу природи

Відеопроект «Добро починається з тебе"

(на матеріалі мистецтва і літератури поетів-земляків, власні твори і роздуми), участь у Всеукраїнському відеопроекті «Добро починається з мене», спираючись на життєві цінності, вкладені членами гуртка у власні малюнки. Або ж створення виставки учнівських робіт «Веселка творча грає на вустах» на якій учні представляють літературно-мистецькі роботи, представляють літературних ліричних героїв, використовуючи творчість земляків.

Загалом, гурткова робота передбачає виявлення талантів молодих людей та розвитку їх бажань планувати своє життя для процвітання рідного краю. Тому на вечорах відпочинку, літературно-музичних композиціях, вечорах-посвятах, святкових урочистостях учні мають змогу проявити свої творчі і навчальні здібності (декламування творів, розігрування сценок, інсценізації, гра образів, виконання танцювальних рухів та пісень, ведення діалогу тощо).

Результатом спільної роботи згардівців і діяльності інших учнів ліцею, стало оформлення кабінету у народознавчому стилі, що цілком відповідає духовному і національному формуванню особистості на рідній землі. В кабінеті оформлені куточки «Тільки творчістю виховується творчість», куточок літератури рідного

Урок-сюрпризів на природі «Літературні герої у буднях)

(твори земляків і учнівські)

краю, де представлені роботи учнів, книги земляків. Гідне місце на полицях займають дві колективні поетичні збірки -- «Крила юності», «Поезія на рушниках». Ці збірочки свідчать про те, що на теренах рідного краю під впливом творчості земляків, учні експерементують зі словом. Так, з-під пера юні народжується поезія про рідний край, природу, Україну, мамині рушники, кохання та вірші на тему сучасності (хвороби, екологія, проблеми молоді, спілкування нинішнього покоління). Таким чином в ЗМІ читаємо учнівські есе різної тематики: «Я дівчина, а отже я вродлива», «Місце у якому я живу», «Права дітей та молоді – що набуто і втрачено в Україні за останні десятиліття», «Моя мрія» і ін. Часто згардівці представляють себе в образах улюблених літературних героїв, ліричних образів, образах поетів-земляків, читають власну поезію – такі дні ми величаємо « День літературних сюрпризів», «Шевченко з нами». Учні і працівники ліцею можуть оцінити талант і творчість молоді, відчути їхню любов до рідного слова, батьківської землі, матері, природи Подільського краю.

Враховуючи соціальні проблеми людства у ХХІ сторіччі, не залишаються осторонь і гуртківці. Оскільки однією з гілок діяльності є соціокультурна, талановиті «художники» у «Згарді» розкривають свій талант, беручи участь у різних благодійних і просвітницьких акціях. Це, свого роду, мінімальна можливість допомогти самотнім, підтримати хворих, зорганізувати навколо себе доброзичливість і порядність, роз’яснюючи своїм друзям про необхідність жити не тільки задля себе, а й перейматися можливістю перебудови нашого суспільства у позитиві.

Отож, існує великий світ, Планета, де живуть люди різних(схема) національностей, вірувань. Бо ж будь-яка література несе в собі культуру, історію, духовність. Але ми, маленький острівець, обдарованих, талановитих - частинка світу, де вирує життя. Тому маємо самоствердитися і не загубитися, а навпаки -- духовно зростати, щоб не втратити «вартість» називатися українцями у своєму рідному краї. І кому ж як не нам для нащадків у спадок передати красу слова, мистецтва, традицій і любов до рідного, неповторного значимого для усього світу?Нехай вам доля простелиться рушниками, бо саме на цьому полотні і вишите наше життя. Нехай моє слово для кожного з вас, стане життєвим оберегом і натхненням у творчій педагогічній праці.

ВІДЕОСТУДІЯ "ЗАГРАВА" 2017 рік

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИКЛАДАЧА У ПРАКТИЦІ РОБОТИ ЗА МЕТОДИЧНОЮ ТЕМОЮ

"ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ОБДАРОВАНОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ ВИВЧЕННЯ МИСТЕЦТВА ПИСЬМЕННИЦЬКОГО КОША ЗЕМЛЯКІВ"

http://youtu.be/SD8wYYHiTa8

http://youtu.be/I8qScHCY2iA

http://youtu.be/ySh75BphDy8

http://youtu.be/TK_X357vEes

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

ВИПУСКНА РОБОТА

на тему

«НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ В СИСТЕМІ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ»

Виконала: слухач КПК,

викладач української мови,

зарубіжної та української

літератури, художньої культури

Плужненського ПАЛ

Даниленко Г.А.

Керівник: Ворона Ю.В.

методист відділу

ПК ДЕР НМЦ ПТО ПК

у Хмельницькій області

Хмельницький 2017

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Національне становлення особистості у сучасному навчально-вихововному процесі

1.1. Патріотичне виховання підлітків: мета, завдання, принципи особистісно орієнтованого навчання

1.2. Діяльні принципи навчального закладу у вихованні патріотизму

1.3. Наповнення виховання національним змістом

РОЗДІЛ ІІ. Реалізація національно-патріотичного виховання

2.1. Основні компоненти духовного світу особистості

2.2. Співпраця з земляком-митцем у контексті вивчення української

літератури в класно-позаурочній діяльності

2.3. Література і краєзнавство як напрям роботи

ВИСНОВОК

ДОДАТКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Молода держава Україна перебуває тепер на шляху величних політико-соціальних перетворень, обравши шлях свободи, демократії, побудови «молодого» громадянського суспільства у національному відродженні. Тому, суверенній країні потрібні громадяни, що мають глибоко усвідомлену життєву позицію. І таких особистостей виховати, можна за умови розвитку національної освіти, яка передбачає нову систему виховання і навчання: народна філософія, українська етнопедагогіка, народознавство, родинне виховання на засадах християнської моралі тощо.

Hаціональне виховання – це виховання особистості на основі системи ідеалів, традицій, звичаїв, переконань, створених народом і спрямованих формувати ціннісні орієнтації молодих поколінь у дусі розвитку
матеріальної й духовної культури української нації. Воно забезпечує
духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь минулих, сучасних
і майбутніх. Суттєво, що в процесі національного виховання формується
національна самосвідомість, яка сприяє усвідомленню індивідом
самоідентифікації зі своєю нацією, утвердженню самоцінності історичної
пам’яті, вибудові на її засадах відповідної аксіологічної системи, що, у
свою чергу, є життєво необхідною передумовою повноцінної самореалізації
особистості. У цьому випадку особистість чітко усвідомлює себе
представником своєї нації, носієм національної культури. Таким чином,
говорячи про виховання національної самосвідомості особистості, у першу
чергу, потрібно мати на увазі виховання в неї національно-патріотичних
почуттів та усвідомлення себе як представника своєї нації, носія її
культури, репрезентанта її історії.

Провідною ідеєю навчально-виховної діяльності на сучасному етапі в українській державі є гуманізація, як засіб і сфера формування державного етносу, розвитку особистості як найвищої цінності людства. Вивчення творчості земляків-творців літературного слова, програмує національну ідентичність учнівської молоді, формує їх національну свідомість, сприяє

національному ототожненню.Тому провідною ідеєю власної діяльності, з

досвіду роботи, вбачаю реалізацію триєдиної мети (навчальної, розвиваючої, виховної) навчально-виховного процесу, яка на кінцевому етапі дає можливість одержати певний результат. Таким результатом у ліцеї є підвищення рівня навчальних досягнень учнів, їх національно-патріотичне зростання, розвиток творчого потенціалу особистості та проявлення власного таланту у різних напрямках в контексті вивчення творчості митців рідного краю.

Новизна :Особливо, роль вивчення творчості земляків зростає у наш час, коли функції літератури розширюються і на неї покладається важливе завдання консолідації нації, об’єднання українського суспільства, прилучення якнайбільшої кількості наших співгромадян до колосальних багатств слова, народженого на рідній землі слова про рідну землю та до виявлених у рідному слові національної духовності, патріотизму й моралі, культури й традицій. Отож, переконливим є доказ того, що література рідного краю є інструментом реанімації національної свідомості молодих

людей.

Тому на шкалі національних вартостей, як висновок, література посідає одне з найвищих місць закодованої ментальності у слові, бо саме в художньому слові митців нашого краю вкладена любов до рідної землі, розкрита її краса та вбудована словесна пам’ять про патріотизм дідів-прадідів – оберегів духовності, культури і традицій.

Практична значущість роботи обґрунтовується думкою про те, що мистецтво з нами все життя, починаючи від маминої колискової, від першої сльози радості і першого невгамованого болю. Поволі, сходинка за сходинкою, кожен із нас входить у світ життя… Так ми починаємо розуміти, що я син чи донька Батьківщини, ім’я якій ― Україна. Адже у багатобарвності й могутності слова та мистецтва живопису втілено красу людини —творця мови, садівника прекрасного на землі.

Гіпотеза: Рідне слово окрилює нас духовністю, любов’ю до пісні, до

усього, що називається ― життя. Уся наша планета оповита невидимими

шляхами, що ними мандрують слова і пензля мазки. Адже в усі часи різні народи навчались один в одного. Так, зникають у безвісті держави, володарі, на порох розсипаються будівлі, умирають дерева і квіти, пересихають ріки, гори перетворюються на купи каміння, все стає порохом і прахом, а написане залишається. Залишається й несе крізь час голос людської душі. Це — одне з найбільших див нашого світу ― диво написаного слова, яке пережило століття й покоління.

РОЗДІЛ І. Національне становлення особистості у сучасному навчально-виховному процесі

1.1.Патріотичне виховання підлітків: мета, завдання, принципи особистісно- орієнтованого навчання.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Розуміння патріотизму пояснюється багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше.Т.З. Мапкорська, відносячи патріотизм до етичних якостей, включає в нього любов до Вітчизни, готовність до її захисту, нерозривний зв'язок з інтернаціоналізмом, нетерпимість до будь-яких проявів націоналізму, любов до народної культури, знання національних традицій, національну гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості [8]. І.Ф. Харламов розглядає патріотизм як взаємопов'язану сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам'ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними [19]. Майже повністю розкритий вміст даного поняття в

монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни; до

рідних місць ("землі батьків"), до рідної мови, до культури і традицій, до

продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм ―це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її в незалежності»[6] Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка. Саме про це стверджує генерал-майор козацтва, відомий український психолог, педагог, культуролог і громадський діяч, письменник Ізяславського краю Олексій Губко у своїй науковій праці «Духовна пам’ятка українському народу. У своїй рецензії до праці, письменник С.Плачинда, додає: «Праця Губка є гостро актуальною зараз, коли так важливо будити національну гордість. Слід нагадати, що ми є велика героїчна трудолюбива нація і такою маємо бути, щоб розбуркати національну свідомість, етнічний націоцентризм, без чого неможливе утвердження України, її незалежності й державності.[О.П.Губко. Бібліографічний покажчик.17]. Українці єдина у світі козацька нація. У козацькі часи нашому народові були приманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв.
Особливе значення в дослідженні питань патріотичного виховання цього періоду мають роботи В.О. Сухомлинського, який вважав, що освіта повинна виховувати у молоді прагнення до беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної діяльності. В.О. Сухомлинський підкреслював, що одним з головних виховних завдань навчального закладу є підготовка учнів до простої повсякденної праці, праці для суспільства як до патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, що організовувалась педагогом з даною метою, являє рушійну силу формування особи громадянина, що росте. В.О. Сухомлинський також вказував і на складність у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна було б виявити цю "тяжко зрозумілу цінність" ― патріотизм. Любов до Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені в свідомості образи, пов'язані з рідним краєм, мовою, коли

з'являється відчуття гордості від того, що все це — твоя Батьківщина [15].
Виділяючи патріотичне виховання в умовно самостійний напрям навчально-

виховної діяльності викладача профтехосвіти, необхідно відзначити його органічний взаємозв'язок з іншими напрямами (цивільним, етичним, трудовим, естетичним і іншими видами виховання), що є більш складнішим поєднанням, ніж співвідношення частини і цілого. Це пов'язано ще і з тим, що:
по-перше, патріотизм, виникає і розвивається як відчуття, за допомогою духовно-етичного збагачення;

по-друге, розуміння вищого розвитку відчуття патріотизму пов'язане з його дієвістю ―прояв у діях і вчинках, здійснюваних власне особистістю-суб’єктом на благо Вітчизни;

по-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою явищем, є не тільки життя суспільства, але джерело його існування і розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді і виживання соціуму;
по-четверте, істинний патріотизм, проявляється в його духовності.
Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку.

Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання учнів:

1. Обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в ньому.

2. Обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів.
3. Діалектична єдність і органічний зв'язок між навчальним матеріалом і змістом позаурочних виховних заходів.

4. Інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи.

5. Спирання на нові концепції організації і здійснення навчально-виховного процесу.

6. Креативний підхід і створення сприятливої психологічної атмосфери в

процесі педагогічної взаємодії.
7. Координація взаємодії навчального закладу, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання.

Завдання і зміст патріотичного виховання витікають із структури поняття "патріотизм", а воно має далеко не однакове тлумачення в педагогічній літературі. Деякі вчені вважають необхідним розглядати патріотизм як сукупність відчуттів, принципів і якостей особистості.

1.2. Діяльні принципи навчального закладу у вихованні патріотизму.

Якщо ми говоримо про національне виховання, то визначаємо цим його мету, яка констатує факт того, що Їце виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

Патріотичне виховання в освітніх закладах спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Воно здійснюється на всіх етапах навчання, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України. В основу виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і навчального закладу, наступності та спадкоємності поколінь.

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість

національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, від почуття національної

наповноцінності, що формувалися віками.

Отже, ми можемо і мусимо перебороти в собі клятий мікроб неповноцінності. Ніхто: ні росіянин, ні німець, ні француз, ні американець — не прийде вчити нас національної гідності. Ми самі маємо осмислити нашу природу й історію, прислухатися до голосу крові й зрозуміти, що ми є часткою великого і гордого народу, що нам є чим пишатися, що ми заслуговуємо на повагу до себе.

Заклад освіти це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому навчально-виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів учнів, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позаурочних виховних заходів. Одночасно він є ініціатором залучення учнів до роботи гуртків, секцій у позаурочний час.

Але не мало важливою і актуальною постає реалізація принципу "Моя школа (ліцей)―мій дім; мій дім —моя родина; моя родина —рідна Вітчизна".

У Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту" як стратегічні визначаються завдання виховання в особистості любові до Батьківщини, усвідомлення свого громадянського обов'язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей громадянина-

патріота України для збагачення і примноження на цій основі культурного і творчого потенціалу нашого народу. У "Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності" підкреслюється необхідність утвердження у шкільної молоді "почуття патріотизму, відданості

Батьківщині, й, водночас, відчуття належності до світової спільноти" [102, 3].
У "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності" зазначається, що метою громадянського виховання є формування "свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини, з притаманними їй особистісними якостями, з рисами характеру, світоглядом і способом мислення, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні". Серед стратегічних завдань, котрі окреслюються даним документом, передовсім виділяються: формування національної свідомості, виховання почуття патріотизму, відданості в служінні Батьківщині; утвердження взаємозв'язку між ідеалами індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю; формування толерантного ставлення до інших культур і традицій. При цьому підкреслюється, що важливою якістю українського патріотизму має бути його дієвість, тобто турбота про благо народу та сприяння становленню й утвердженню української держави. Патріотизм, у свою чергу, є складовою громадянськості, під якою розуміють "духовно-моральну цінність, світоглядно-психологічну характеристику людини, зумовлену її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язане більш чи менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння дотримуватися власних прав та обов'язків".

У підлітковому віці настає період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Учні чітко усвідомлюють себе частиною своєї сім'ї. Вони намагаються бути гідними своєї родини. Цьому сприяють такі

заходи; «Батько і мати – два серця гарячі», «Музика і слово на долоні», «А я молюсь за Україну» тощо. Слід використовувати і спрямовувати інтереси учнів в такому напрямку, як проведення рольових ігор, екскурсій, симпозіумів, творчих студій, дискусій, лабораторних занять конкурсів, читацьких конференцій, зустрічей…

Учням старшого віку притаманне громадсько-державне усвідомлення. Вони переживають процес кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави, патріота і оцінюють їх через призму інтересів держави. У навчально-виховній роботі із ліцеїстами варто використовуватияк виховні та концертні години, так і науково-пошукову роботу з елементами власної творчості у різних гуртках.

Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо. Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану ― промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю. Змістнавчально-виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні. Актуальним є організація

збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів, письменників рідно краю, журналістів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України. Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та

кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва. З огляду на це рекомендуємо: По-перше, виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів - Герба, Прапора, Гімну. По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності. По-третє, системно здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни. По-четверте, важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України. По-п’яте, формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати

бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці. Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності. У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки. Завдяки результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від загального обсягу

виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває. Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно до особливостей області, школи, класу, його мікрогруп та індивідуальних особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше. З метою створення умов для реалізації кожної особистості та підтримки творчого, інтелектуального, духовного потенціалу нашої нації необхідно модернізувати систему викладання української мови, а саме: *у навчально-виховній діяльності неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму; * формувати інформаційно й емоційно самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони, систему її виражально- зображальних засобів; * виховувати відповідальне ставлення до рідної мови, свідомого нею користування; *сприяти вияву українського менталітету, способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю української мови як коду праісторичної пам’яті; * плекати розвиток духовної, емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови; * через мовне посередництво долучати школярів до національної історії, до різних масивів національної культури, до глибинної сутності народного життя; *здійснювати розвиток мовлення не тільки на уроках української мови і

літератури, а й під час вивчення всіх інших предметів. Також навчальні заклади мають проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції. Водночас необхідно активізувати співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити

в громадянському суспільстві.У контексті зазначеного вище, надаються методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема щодо вивчення української моли і літератури.

Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Основна мета навчання української мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості. Одним із завдань є формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень.

9-11 класи (І-ІІІ курс). Починаючи з 10 класу, учні вивчають системний курс літератури захронологічним і мистецько-стильовим принципами. Повноцінно і якісно виконати це завдання можна лише розглядаючи наші мистецькі явища в міжнаціональному й світовому контекстах. Саме національна ідентифікація й усвідомлення себе українцем – представником одного з давніх і культурних народів світу – відбувається під час вивчення літератури бароко, поеми ―Енеїда‖ І. Котляревського, поеми ―Гайдамаки‖ Т. Шевченка, повісті ―Облога Буші‖ М. Старицького, новели ―Intermezzo‖ М. Коцюбинського, новели ―За мить щастя‖ О.Гончара, роману ―Диво‖ П. Загребельного. Глибокий аналіз подій, учинків героїв названих творів сприятиме формуванню важливого розуміння того, що упродовж історії людства українці, як і інші народи, безпосередньо брали участь у виробленні

системи загальнолюдських цінностей, збагачували світову мистецьку скарбницю художніми шедеврами. Таке розуміння історичного процесу гартуватиме гордість за свій народ, а отже, формуватиме патріотичну особистість. З огляду на це вчителі-філологи мають на високому професійному рівні переконливо продемонструвати мистецькі переваги кожного художнього твору, які вивчають у 9-11 класах. Осягнення літературної спадщини буде повноцінним лише за активного навчання, яке можна зреалізувати через застосування особистісно орієнтованого підходу в навчанні, проблемно-пошукового методу, використання проектної технології

тощо. Словесник має приділяти велику увагу мистецькому контексту (живопис, архітектура, скульптура, музика) й міжпредметним зв’язкам (іноземні мови, зарубіжна література, історія України, всесвітня історія) з метою успішної реалізації завдань національного патріотичного виховання на уроках української літератури в старших класах. Як можна повноцінно осягнути сутність імпресіоністичної манери письма (твори М. Коцюбинського, В. Винниченка, Григорія Косинки, Миколи Хвильового, К. Гамсуна) без аналізу цієї стильової течії в живопису (роботи В. Ван Гога, К. Моне, О. Ренуара, Е. Дега, О. Мурашка). Вивчення художніх творів у тісних зв’язках зі світовим мистецтвом і історією сприятиме усвідомленню українця як повноцінної особистості з багатим духовним світом і неповторним колоритом. Нині відбувається активний процес дослідження творчості митців, чиї імена були безпідставно забуті ,визначається їхнє місце в літературі свого часу і в духовній скарбниці сучасності. У цих дослідженнях й оцінці допомагають нам «Історія українського письменства» Сергія Єфремова, «Історія української літератури» Дмитра Чижевського, літературознавчі праці Михайла Грушевського, Григорія Костюка, Михайла Возняка та інших. Учитель має продумати систему роботи над формуванням національно- патріотичної вихованості учнів упродовж вивчення поетичних, прозових і драматичних творів художньої літератури. Створена й апробована система роботи з питань патріотичного виховання під час вивчення творів

Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Барки, У. Самчука, Т. Осьмачки, В. Сосюри, О. Гончара,О.Довженка, П. Загребельного, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса та інших письменників передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості, господаря власної землі, повагу до славних синів і дочок України,шанобливе ставлення до культур усіх народів світу, відповідальність кожного за долю нації. В основу системи патріотичного виховання на уроках української літератури потрібно покласти правдиве слово про свій народ, його споконвічне прагнення розбудовувати Українську державу. Творчі зусилля кожного вчителя мають бути спрямовані на те, щоб підвищити виховний

рівень сучасного уроку та його творчий потенціал, створити оптимальні можливості для розвитку самостійного творчого мислення учнів, активізації їхньої пізнавальної діяльності,формування патріотичних почуттів під час вивчення літератури. Тому національно-патріотичне виховання на уроках літератури має здійснюватися на основі проблемного вивчення художніх текстів, де є активна чи пасивна позиція героїв у ставленні до проблем національного відродження; їхньої системності, де домінантою є настанови до національного відродження. Якісна зміна у викладанні української літератури сприятиме становленню і розвитку насамперед національно свідомої особистості, бо в почуттях і характерах учнівської молоді домінуватиме не космополітизм, а український патріотизм, бажання жити і працювати задля розквіту Української держави. Однією із центральних проблем у творчості вітчизняних письменників є збереження національних культурних цінностей Образи рідного слова, (О.Олесь «О слово рідне…»), собору (О.Гончар «Собор» ), червоної калини ( В.Стус « Ярій, душе» ), які символізують духовні набутки народу, порівняння мови з хлібом (Л.Костенко «Біль єдиної зброї»), що підносить національно- мовну проблему до рівня найвищих життєвих проблем, протиставляється картинам нищення культурних надбань українців, у відтворенні яких головну роль відіграють образи з негативним емоційним зарядом: Мина Мазайло,його дружина і

дочка, тьотя Мотя ( М.Куліш «Мина Мазайло»), Володька Лобода (О.Гончар «Собор»), біла стужа, чорні води ( В.Стус «Ярій, душе…»). Ці образи уособлюють тих, хто втілює в життя антинаціональну політику або є прикладом духовної аморфності. Про таке психологічне явище, як розбрат між різними частинами українського народу,нехтування загальнолюдськими та народними морально-етичними нормами, що значно знижувало шанси національного відродження України, говоримо при вивченні оповідання М.Хвильового «Мати»,роману Ю.Яновського «Вершники» (новела «Подвійне коло»), вірша В. Стуса «За літописом Самовидця». Засобами літератури повинні формуватися складники патріотичної вихованості, які ґрунтуються на життєвих стереотипах українського народу і узгоджуються з

народними уявленнями про високі виміри морального, етичного, духовного, гуманістичного, відображають національний менталітет. Щоб художні твори посіли належне місце у формуванні складників вихованості патріотичних почуттів в учнів, на уроках української літератури необхідно моделювати ситуації, які сприятимуть розумінню учнями суспільно-політичних явищ, змальованих автором у творі,проводити аналогії із сучасністю; через мистецтво слова пробуджувати національну свідомість.

Як визначено в Методичних рекомендаціях з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році, наданих у листі Інституту модернізації змісту освіти від 25.07.2016 № 2.1/10-1828, питання національно-патріотичного виховання підростаючого покоління набуває особливої ваги. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти в цілому. Основним документом щодо національно-патріотичного виховання є Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена Указом Президента України від 13.10.2015 № 580/2015. Відповідно до положень Стратегії, основними складовими національно-патріотичного виховання є: громадянсько-патріотичне виховання військово-патріотичне виховання духовно-моральне виховання. Завдання навчальних

закладів — так побудувати виховну діяльність, щоб сама її організація, приклади авторитетних наставників-учителів, шкільне середовище виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Мета заходіву сфері національно-патріотичного виховання у навчальних закладах — сприяти набуттю дітьми та молоддю досвіду патріотичних дій, вихованню в дусі патріотичного обов'язку. Заходи національно-патріотичного виховання задля виконання завдань національно-патріотичного виховання Інститут модернізації змісту освіти рекомендує розвивати у навчальних закладах мережу історичних клубів, аби учні мали можливість глибше ознайомитися з історією рідного краю та держави. Приміром, представляючи маловідомі факти минулого українського народу, можна використовувати

проекти Українського інституту національної пам’яті. Героїчні й водночас драматичні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій шкільних музеїв та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів. На часі — використання всіх можливостей музейної педагогіки у музейних залах, світлицях. Варто зауважувати також на волонтерській діяльності педагогів, учнів, батьків як такій, що сприяє встановленню соціальних зв’язків, набуттю дітьми шанобливого й відповідального ставлення, формуванню соціально значущої ініціативності, прагнення пожертвувати в ім’я України вільним часом, здійснити альтруїстичний вчинок. Важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану — промовистого свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської гідності, обстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою від особистого заради досягнення спільної мети. 20 лютого, у День Героїв Небесної Сотні, рекомендовано вшанувати подвиг Героїв Небесної Сотні, провівши в усіх навчальних закладах: єдиний урок загальношкільну лінійку позакласні виховні заходи. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту

українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні. Особливою формою роботи має стати створення та популяризація діяльності регіональних Центрів військово-патріотичного виховання дітей та молоді. Головними завданнями Центрів є: фізична і професійна підготовка дітей та учнівської молоді до служби в Збройних Силах України патріотичне виховання на традиціях українського козацтва пропаганда здорового способу життя волонтерська та пошукова робота проведення масових заходів, спрямованих на підвищення рівня знань молоді про стандарти НАТО та престижності проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України. З огляду на те що у 2017 році відзначатимуть 100-річчя початку подій Української революції 1917-1921 років, задля збереження пам’яті про цю історичну подію, вшанування пам’яті її учасників рекомендовано провести:

практичні конференції, семінари, круглі столи, тематичні уроки, лекції, бесіди, присвячені подіям та постатям Української революції 1917-1921 років експозиції та виставки архівних документів, речових пам’яток і фотоматеріалів задля донесення інформації про події Української революції 1917-1921 років, підвищення інтересу до історії України у молоді «тижні історії» з відвідуванням учнями сучасної експозиції Музею Української революції 1917-1921 років Національного музею історії України. Форми національно-патріотичного виховання Форми, методи та прийоми роботи з національно-патріотичного виховання доречно обирати з огляду на вікові особливості учнів, уподобання й інтереси, традиції навчальних закладів і місцевих громад, можливості навчального закладу тощо. З-поміж популярних форм національно-патріотичного виховання виокремлено такі, як: інтерактивна патріотична зарядка творчий проект «Алфавіт мого міста» тематичний (національно-патріотичний) клуб вихідного дня майстер-клас із виготовлення арт-листівок для українських воїнів колективна гра зі створення панно «Україна — моя країна!» авторський стріт-арт на асфальті крейдою (малюнок і назва) гра-репортаж «Видатні імена сучасної України»

звіт-мандрівка «Сюжетні замальовки рідного краю» патріотичний флеш-моб презентація ролику (мультфільму) на патріотичну тематику, виготовленого дітьми зустрічі з цікавими земляками-патріотами акція-пересувна виставка «Маємо знати свої права» реконструкція історичних подій виготовлення плакатів чи постерів (вітальних, узагальнюючих, символічних) портфоліо родинних реліквій і чи традицій написання книги пам’яті (родини, школи, району, міста) станційні ігри (квест «Знайди Декларацію — врятуй незалежність») створення інфографіки (шевронів, подій) «живий музей» реальні або віртуальні подорожі (історичними музеями України чи місцями історичних подій) конкурси есе, біографічних розвідок тренінги (міні-, презентаційні, інформаційно-просвітницькі) флеш-моби (візуалізація державних чи національних символів, контурів кордонів України) лото «Меморі» (створення карток на запам’ятовування дат, назв місць, діячів та їхніх висловлювань, пов’язаних із здобуттям Україною незалежності, Днем

Конституції та програвання) кастинг і розучування патріотичних пісень.

1.3. Наповнення виховання національним змістом

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів .».

Національне виховання — виховання учнів на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію молоді як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в молодому поколінні народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної самосвідомості.«Все, що йде поза рами нації, — застерігав І. Франко у праці «Поза межами можливого», — се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації».

На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання вбирало кращі здобутки світової культури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають

в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гідності й" через пізнання власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти — навчально-виховного процесу — це передусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і громадянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює моральні устої, підтримує сумління. Сила ідеалу — нездоланна, а тому «ідеалісти» легко переносять труднощі буденного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між

людьми, що виходять із розуміння мети життя.Його формування залежить від виховання, умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвіду. Ідеали школярів різного віку різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особистість учня.Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу національного виховання, яким його бачить автор, — загальнолюдські та національні цінності, що е духовним надбанням народу. До загальнолюдських цінностей належить моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе

в конкретному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному значенні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протиставлення Г. Ващенком українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також

прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу. «Але одне очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих виховних поглядів у найближчому майбутньому нам потрібен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена істота, а практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій характеристиці узгоджується з українською виховною традицією. А це означає, що вона повинна зазнати уточнень».

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло

українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної шкСучасна українська національна система виховання ґрунтується як на досягненнях рідного народу, його культурно-історичних традиціях, так і на кращих здобутках інших народів світу, ідеях і положеннях міжнародних документів Декларації прав людини (1947 р.). Конвенції про права дитини (1989 р.). Декларації про державний суверенітет України та ін.

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і, виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і

багатством душі кожного вихованця — господаря своєї долі, всієї країни, діяча історії і культури рідного народу. Рідна народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.

Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст та форми функціонування, якого відображають культурно-історичний досвід рідного народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них типових представників свого, а не іншого народу. Національне виховання, яке гармонійно вписується в життєдіяльність рідного народу, поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів і поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття нації.

РОЗДІЛ ІІ. Реалізація національно-патріотичного виховання

2.1.Основні компоненти духовного світу особистості

У процесі реалізації національного виховання формується така система основних компонентів духовного світу особистості:

Національна психологія,самобутність якої обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними та ін.). Психічні процеси (мислення, почуття, воля тощо) українця росіянина, білоруса мають як спільні, так і відмінні ознаки. Батьки, вчителі, вихователі, викладачі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно-психологічні особливості. Недооцінка, нехтування усім багатством і розмаїтістю якостей, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостей мовлення (тощо) збіднює психічне життя людини, звужує світосприймання, стирає оригінальність світобачення.

Психологія українця — це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщини— України. Це психологія людини, яка вічно захищала сама

себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала, і в години політичної незалежності України сягала вершин людської цивілізації.

Національний характер і темперамент, що формувалися протягом віків. Усім ладом і способом життя, своїми культурно-історичними традиціями, які мають поєднатися з минулим досвідом. Народ виховує в дітей самобутній національний характер і темперамент. Вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, свободолюбність і душевне багатство — лише деякі типові якості відомого в цивілізованому світі українського національного характеру. Тому у навчально-виховній роботі педагог має враховувати той факт, що національний характер і

темперамент багатьох українців мають деякі нашарування, які історично не притаманні їм і виникли під впливом чужорідних факторів, політичних віянь і установок, ідеологічних догм, привнесених зовні. Такими нашаруваннями (тимчасовими в історії розвитку народу) у частини українців є: неповага до рідної мови, відчуття національної неповноцінності, недостатнє відчуття єдності людей і своєї нації, соборності всіх українських земель, примиренність і довготерпеливість до явищ, які порушують цілісність, згуртованість народу, принижують його духовні, культурні цінності. Тому у співпраці— педагоги, вихователі, батьки мають брати до уваги соціальні і політичні фактори, які впливають на національний характер, можуть його як зміцнювати і поглиблювати так і послабляти та гальмувати. Історична місія батьків, педагогів, усієї громадськості ― сприяти створенню таких суспільно-політичних умов і виробляти в учнів таку громадянську позицію, які б не руйнували національний характер, а всіляко його підтримували, зберігали і розвивали.

Національний спосіб мислення вукраїнській системі виховання спрямований на те, щоб підростаючі покоління оволодівали усім багатством і різноманітністю засобів та прийомів мислення народу. Національна психологія, характер, свідомість і самосвідомість та інші складники

духовності народу, трансформуючись у мисленні юнака чи дівчини, визначають їх самобутність, неповторність. У виховній роботі педагог бере до уваги, що український народ, як інші народи, пізнає дійсність під кутом зору, який обумовлений як природою самих українців (їх анатомо-фізіологічними особливостями та ін.),так і природою, економікою, видами господарської діяльності на тій території, де споконвіку живуть представники українського, народу. Завдяки цьому специфічному "куту зору", способу мислення, творче бачення світу українським народом значною мірою відмінне від творчого осмислення дійсності іншим народом. Вихователь враховує, що спосіб мислення дітей має і національні, і загальнолюдські особливості, і спосіб мислення українців має багато

спільного з способом мислення інших народів. Однак він має самобутню істотність, завдяки чому із століття в століття відтворюється і розвивається самобутність української культури, духовності.Глибоко оволодіваючи результатами мислительної діяльності своїх батьків, дідів і прадідів, українські діти поступово опановують тим способом мислення, який матеріалізований у цих результатах (пам'ятках історії та культури, виробах мистецтва, художніх творах тощо). Національний спосіб мислення українських дітей успішно формується засобами етнопедагогіки рідного народу, в тому числі народної дидактики, математики, біології, астрономії, метеорології та інших галузей народних знань.

Народна мораль, етика. Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення кожним учнем народних моральних та етичних ідей, положень, правил, принципів, поглядів. Народна мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього включення дітей у працю, побут, виконання традицій, звичаїв, обрядів. Мораль народу (совість правдивість,, гідність, справедливість, чесність тощо) проймає всі грані життя, вона є його сутністю.Батьки, педагоги враховують те, що народ завжди надає пріоритетності моралі перед усіма Іншими сферами, факторами життя. За народною мудрістю кожна людина має визнавати вищість, верховенство моральних знань (ідей, норм, принципів), підпорядкованість їм інших

галузей, видів знань (політичних, ідеологічних тощо). Національна система виховання реалізує моральні цінності — людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект, критерій. Народна етика і етикет охоплюють принципи і норми ставлення не лише до людини, суспільства, а й до живої і неживої природи. Учні захоплюються етноетикою, яка віками утверджувала красу і благородство людських взаємин, дотримання принципів, вимог народного права, правил і норм подружнього, побратимського і товариського життя.У процесі відродження і утвердження

національної системи виховання відновлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загальнолюдською.

Народна естетика — той елемент, що найтіснішим чином пов'язаний з народною мораллю. Національна система виховання історично виникала і утверджувалася в гармонійному взаємозв'язку з ідеями, принципами народної естетики. Народ завжди прагнув будувати своє життя культуру, побут, дозвілля за законами краси. Відчуття і розуміння краси також має національний характер. Виховуючи в учнів народні естетичні погляди, смаки, педагог пояснює, що, наприклад, лад, будівництво і влаштування українського житла, садиби має традиційний національний естетичний колорит: біла хата, біля неї — червона калина і струнка тополя, кручені паничі за тином, розмальовані ворота, соняшник на городі. У хаті — вишиті рушники, квіти, духмяні трави, на стінах — портрети батька і матері, бабусі і дідуся, національних героїв України. Святим місцем, уособленням високої краси для українців є покуття (покуть). Тут традиційно вішається картина іконопису, яка символізує найвищу духовну, божественну красу. Все в українській хаті має національний символізує найвищу духовну, божественну красу. Все в українській хаті має національний естетичний колорит, у який може гармонійно вписуватися, наприклад, художня картина живописця—представника іншого народу.Ґрунтуючись на народній естетиці українська система виховання передбачає формування в учнів красивої

поведінки, привабливого стилю життя, доброзичливого ставлення до людей, умінь власноручно вишивати одяг, готувати смачну їжу за народними рецептами тощо.Оволодіваючи серцем і розумом молоді, народна естетика пробуджує в неї внутрішні сили, надихає на добрі справи, запалює оптимізмом, стверджує любов, віру і надію як найважливіші складники духовності.Народна правосвідомість (народна правотворчість, законотворчість, звичаєве право). У національній системі виховання формування правосвідомості займає чільне місце. Народ завжди жив і живе за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя.

Українська система виховання переконує підростаючі покоління в тому, що наш народ здавна будував правове суспільство, однак насильство чужоземних) загарбників, політичних сил (шляхом війни, агресії, загарбання території України, знищення її духовності) було першопричиною гальмування і руйнування народної високоморальної правової держави.

Національна філософія (етнософія). Філософія українців — це система оригінального сприймання і осмислення дійсності. Національна філософія — це самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на душевний і духовний світ людини, обумовленість природних, соціальних і психічних явищ, на проблему долі людини, покликання і роль в історії народу, на можливу участь у людському житті ще не пізнаних, "надприродних" сил. У нашого народу етнічна філософія існує у вигляді уявлень, понять про світобудову, глибинні потаємні першопричини людських вчинків, історичного поступу ще з дохристиянських часів.Пізнання кожним учнем національних філософських ідей, поглядів сприяє духовній цілісності особистості. Використовуючи скарби народної мудрості, осмислюючи життєвий досвід народу, а також свій власний, учень замислюється над проблемами мети і смислу життя, життя і смерті, шляхами досягнення поставлених цілей, засобами реалізації своїх планів, мрій. Узагальнюючи здобуті знання, учень розмірковує над співвідношенням у житті добра і зла, правди і кривди, краси і потворності, обґрунтовує свою позицію, робить вибір.Оволодіння кожним учнем народною мудрістю є

надійним ґрунтом для засвоєння наукової філософії, опанування філософськими системами багатьох народів світу.

Національний світогляд в українців, як і в представників інших народів, історично виробився самобутнім. Національний світогляд — це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань ідеалів, яка складає основу національної духовності і відображається в ідейній, морально-етичній спадщині, традиціях і звичаях української нації, її минулій історії і сучасному бутті. Український світогляд розкриває народне,

ставлення до природи, людини, пояснює смисл життя, місце людини в ньому. Світогляд спирається на розуміння народом таких фундаментальних понять, як світ, людина, народ, нація, любов, віра, надія, духовність та ін. Українському світогляду притаманна філософсько-психологічна риса— утвердження органічної єдності, гармонійного злиття Людини і Природи, Народу і Космосу.Унавчально-виховній роботі педагог враховує, що світогляд українців відзначається об'єктивністю, реалістичністю, глибинним осягненням першоструктур буття, поєднанням глибокого ліризму, душевного багатства і проникливої логічної думки. Всіма наявними в ній засобами національна система виховання цілеспрямовано і систематично формує в учнів народне світовідчуття і світорозуміння, світоглядну позицію. Національний світогляд, його глибина і багатство найяскравіше відображені в міфології, фольклорі, символіці, прикметах, віруваннях, традиціях і звичаях народу, матеріалізовані в історичних подіях і здобутках національної культури.

Національна свідомість і самосвідомість. Кожен громадянин суверенної України повинен мати свою національну свідомість і самосвідомість. Без духовного багатства, сконденсованого в цих поняттях, неможливий повноцінний внутрішній світ людини-громадянина. Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо. Надійним фундаментом, на якому успішно формується національна свідомість українців, є історична пам'ять, що зберігає кожну сторінку життя, боротьби!

рідного народу за соціальні, політичні і національні права на всіх етапах його розвитку.Педагог зважає на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричиняє оманливе, ілюзорне відчуття "другосортності", "другорядності" рідної мови, культури, врешті самого себе, народжує комплекс національної і громадянської неповноцінності. Українська національна самосвідомість — це відчуття і усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації. Національна самосвідомість успішно

формується в тих учнів, які в сім'ї і в навчальному закладі розмовляють рідною мовою, охоче вивчають історичне минуле України, її культуру.Національна самосвідомість концентрує в собі всю багатогранну діяльність громадянина на загальнонаціональних завданнях, проблемах, стимулює самовіддану працю на благо Батьківщини - України. В учнів з національною самосвідомістю формуються стійкі мотиви приносити користь народу, нації. В них підвищується громадянська відповідальність за свої вчинки. У процесі формування української національної самосвідомості одночасно виховується і справжня любов до інших народів, повага до їхніх культур. Істинними поборниками дружби між народами, як свідчить світова історія, є люди, що палко люблять свій народ.

Національне свідомому юнаку чи дівчині чужі зверхність, чванькуватість, погорда в ставленні до представників інших національностей, комплекс месіанства, національної винятковості. Такі та подібні їм негативні якості, що призводять до національного егоїзму, міжнаціональних конфліктів проявляються в тієї частини молоді, яка має викривлену національну самосвідомість, а точніше — недостатньо сформовану, а то й зовсім не сформовану цю благородну якість людини-патріота, громадянина, поборника реальної дружби між народами.

Українська система виховання має свій, історично обумовлений ідеал людини-українця. У багатьох історико-культурних пам'ятках, фольклорі, художніх творах класиків, у практичній діяльності наш народ виплекав і опоетизував ідеал людини-землероба, хлібороба, селянина-трударя, господаря-власника землі, яка належала дідам і прадідам. Коли чужоземні

загарбники разом―із соціальними поневолювачами позбавляли українського селянина-хлібороба свободи, права працювати на власній землі, пригнічували його, народ оспівував ідеал людини-козака, гайдамаки, бунтаря, повстанця, стрільця.

Найчільніше місце в національній, системі, виховання належить узагальненому ідеалу українця —людини лагідної і щирої, правдолюбної і

доброзичливої, дотепної і жартівливої, талановитої і працьовитої витривалої і терплячої, стійкої і войовничої у справі захисту рідної землі, держави від чужоземних загарбників. (Галина Даниленко-Зінчук)

Закохаються ─ зацілуються,

Зацілуються ─ закохаються,

Зарясніють буйним цвітом

рушники…

З горем-радістю

Нитки вплетені

З літа-весноньки

кольорописом…

Та й простеляться

За туманами ─

Задурманені

житієм сільським…

Ворухнуть

Серце-серденько

Благовісно, нам

промовляючи…

Рушники мої

Вишиваночки,

Плугом-плужечком

дрібно зорані…

Долю-доленьку

Наворожите,

Хлібом-сіллю

стрічати будете…

2.2. Співпраця з земляком-митцем у контексті вивчення української літератури в класно-позаурочній діяльності

Підійшовши ґрунтовно до роботи над проблемою вкраплення літератури рідного краю в навчально-виховний процес, почала тісно співпрацювати з письменниками Ізяславського району, зокрема з Василем Івановичем Кравчуком, членом НСПУ, який став наставником юних ліцеїстів, — відокремивши певні правила необхідності впровадження своєї методики, бо ж мова учня який читає художні твори своїх земляків ― це словесний засіб спілкування між людьми, бо суспільство не може існувати без мови — це засіб пізнання світу рідного краю. Протягом свого життя людина пізнає дійсність, створюючи для себе уявлення про довкілля під час ― це втілення менталітету нації, оскільки психічні, інтелектуальні, релігійні, естетичні та творчі особливості мислення виражаються у літературних

творах.

Творчість В.Кравчука відкриває безмежний світ, в якому можна «працювати над собою» — набувати знання, розвивати саморефлексію, самоаналіз, самосвідомість. Ось як про ці функції людського самоствердження пише В.Кравчук:

Чи є в людини крила?

Чи є в людини птах?

Щоб там не говорили,

А я скажу, що так!

Не кожен зрозуміє

Це твердження моє –

Якщо в людини мрія,

То крила в неї є.

Щодень в історичному часі і просторі людина відкриває і вирішує для себе питання: хто я? для чого прийшов у цей світ? яке маю місце в ньому? який сенс мого життя? на основі якихцінностей я повинен робитивибіршляху?

Існує маса варіантів,щосупроводжують методику шляху, яким буде ітиучень.Це насамперед принцип активності патріота своєї країни, його знання літератури рідного краю, розумовий, духовний та культурний розвиток, що спираються на власні зусилля. Особливу вартість для учня має шлях, яким він пройде у навчально-виховному процесі. Тому досить важливим чинником у своїй діяльності я визначила шляхи реалізації мети національного виховання на сучасному етапі становлення особистості молодого покоління.

Що ж таке письмо митця-земляка — Василя Кравчука? Це сила, що приходить на допомогу, щоб учні встали та полетіли з нею до зірок. Сила, яка була, є і буде. Бо це мова душі, полум’я, яке горітиме, скільки б його не гасили. Полум’я, яке грієвірних та спопеляєбездушних. То ж хіба можна розірвати молодь і мову поетичного і прозового слова В.Кравчука. Бо його слово ― це корені. А молодь — це плід.

«Поетичне слово ―така ж жива істота, як народ, що його витворив, і коли він його кине, то вже прийде смерть». І відгукнувся в нинішній епосі до свого народу Василь Кравчук, який написав:

Ви ж українці. Мова у вас є.

Чому ж ганьбою криєте своє?

Вам слово дав у спадщину народ.

Це наш національний гордий код.

Впроваджуючи методику вивчення літератури рідного краю в контексті вивчення української літератури, я дійшла певних висновків і переконалася в

тому, що людина з книжкою свого земляка в руках — акт душевного інтиму. Перервати його ― і людини не стане. Лишиться її подоба. Порожня тара, з якої вилучено найсокровеніше — знання про рідний благословенний край, пам’ять.

Окремо-взаємопов’язаною ланкою роботи викладача-словесника є гурткова діяльність «Зґарди» уже більше десятка років. Членом літературної Спілки на базі предметного гуртка викладача ліцею, був і В.Кравчук, автор Гімну ліцеїстів, Гімну міста Ізяслав, Гімну муніципальної служби України тощо ― власне мій побратим. Часто зґардівці представляють себе в образах улюблених літературних героїв, ліричних образів, образах поетів-земляків, земляків-патріотів і читають власну поезію – такі дні ліцей величає «День літературних сюрпризів». Учні і працівники ліцею можуть оцінити талант і творчість молоді, відчути їхню любов до рідного слова, батьківської дому, матері-природи Подільської землі. Члени предметного гуртка літературної Спілки «Зґарда» співпрацюють з засобами масової інформації (статті), редагують матеріали для щомісячного випуску літературного вісника «Промінь», роблять добірку для ліцейної газети «Крила», де формулюється національна публіцистика В.Кравчука.

Напрошується твердження того, що позаурочна діяльність програмує в урочній системі національну ідентичність учнів, розвиває їх національно-патріотичну свідомість і розвиває творчі здібності. Загалом, гурткова робота передбачає виявлення талантів молодих людей та розвитку їх бажань планувати своє життя для процвітання рідного краю. Тому на вечорах відпочинку, літературно-музичних композиціях, вечорах-посвятах, святкових урочистостях учні мають змогу проявити свої творчі і навчальні здібності

(декламування творів, розігрування сценок, інсценізації, гра образів, виконання танцювальних рухів та пісень, ведення діалогу тощо).

Результатом спільної роботи зґардівців і діяльності інших учнів ліцею, стало оформлення кабінету у народознавчому стилі, що цілком відповідає духовному і національно-патріотичному формуванню особистості на рідній

землі. В кабінеті оформлені куточки «Тільки творчістю виховується творчість», куточок літератури рідного краю, де представлені роботи учнів, книги земляків, народознавча світлиця та куточок «Шевченкова весна».

Учні і працівники ліцею можуть оцінити талант і творчість молоді, відчути їхню любов до рідного слова, батьківської землі, матері, природи Подільського краю. Враховуючи соціальні проблеми людства у ХХІ сторіччі, не залишаються осторонь і гуртківці. Оскільки однією з гілок діяльності є соціокультурна, талановиті «художники» у «Зґарді» розкривають свій талант, беручи участь у різних благодійних і просвітницьких акціях. Це, свого роду, мінімальна можливість допомогти самотнім, підтримати хворих, зорганізувати навколо себе доброзичливість і порядність, роз’яснюючи своїм друзям про необхідність жити не тільки задля себе, а й перейматися можливістю перебудови нашого суспільства у позитиві.

2.3. Література і краєзнавство як напрям роботи

Рідний край, його люди, природа, пройшовши через свідомість, стають частиною людської долі. Де б ми не жили, на якій би мові не говорили, Україна — наша загальна, велика, єдина Батьківщина. Проте у кожного з нас є ще і свій, милий серцю куточок землі, де він побачив світло сонця, зробив перші кроки, отримав путівку в життя. Це місце — місто або село — незрівняний ні з чим іншим. Це наш поріг життя, Мала Батьківщина.
Патріотичне виховання учнів починається з пізнання Малої Батьківщини, з пізнання запахів різнотрав’я, таємничого дихання морських глибин, співу жайворонка в піднебессі. І як не пригадати тут слова Віталія Закруткіна (педагога-новатора професора з Челябінського педагогічного університету):
«Любов до Батьківщини. Нездійсненна любов до місця, де ти вперше побачив сонце і схилену над тобою голову матері, і почув слова отця, і

повторив їх, пізнаючи красу рідної мови! Чию душу не турбувала ця світла, чиста, непідкупна любов?»[6,71] Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї — ніщо. Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О. Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина[9,104]. У педагогічній науці

метою літературного краєзнавства є виявлення двох залежностей: як те або інше місто(село) сформували особа письменника і як цей письменник відобразив усвоїй творчості ту або іншу місцевість.

Тому окремим напрямком роботи у вихованні учнів на засадах творчості В.Кравчука — є створення у 2004р. літературно-краєзнавчого музею письменника-земляка, байкаря, композитора в навчальному корпусі, під керівництвом заступника директора по навчально-виховній роботі Лісовської Є.В., що став центром виховання робітника, патріота, осередком любові до рідного краю, матері, України.

Мета організації музею ― паралельне вивчення і збереження літературно- історичної спадщини Ізяславщини. Музей — це частина системи навчально-виховної роботи в ліцеї, для формування освіченої розвиненої особистості, виховання любові до України, рідного краю, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українського народу.

Музей у своїй діяльності керується Законом України «Про музеї та музейну справу», «Положенням про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України» наказ МОН України від 04.09.06 №640 та іншими нормативно - правовими документами.

Положення про музей визначає основні його завдання:

-залучення учнів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької, художньо- естетичної роботи;

-вивчення творчої спадщини письменника, поета, байкаря В.І.Кравчука, а також творчості письменників, художників, композиторів Ізяславщини;

- розширення і поглиблення загально-освітньої підготовки учнів засобами позаурочної роботи у постійній співпраці зі згардівцями;

-надання допомоги педагогічному колективу у впровадженні активних форм

роботи з молоддю;

-проведення культурно-освітньої та профорієнтаційної роботи;

-залучення молоді до проведення науково-дослідницької роботи.

На загальних зборах ліцею обрано раду музею із учнів та інженерно - педагогічних працівників, члени якої постійно поновлюються:

Лісовська Є.В. ― голова ради;

Поліщук В.П. ― відповідальний за залучення учнів до пошукової, краєзнавчої роботи;

Даниленко Г.А.— керівник предметного гуртка літературної Спілки «Зґарда», відповідальна за науково-дослідницьку, художньо-естетичну роботу;

Учні, які у даному переліку відповідають за вивчення: творчості письменників, художників, композиторів Ізяславщини, вивчення творчої спадщини письменника, поета, байкаря В.І.Кравчука, організація і проведення екскурсій, оформлення документів і матеріалів, організація заходів у музеї.

Рада музею здійснює роботу по таких напрямках:

- пошуковий;

- експозиційний;

- культурно - просвітницький;

- екскурсійний;

- науково -дослідницький.

Сектор пошукової роботи працює над поновленням експонатів музею, збирає матеріали не тільки про письменника Кравчука В.І., але й твори поета, колишнього редактора районної газети Сакова Валентина.Про кожну експозицію члени ради музею розповідають під час проведення екскурсії.Сектор культурно-просвітницької роботи організовує зустрічі, допомагає проводити презентації книг, конкурси декламаторів, виконавців пісень.Сектор екскурсійної роботи організовує групові та індивідуальні екскурсії насамперед для учнів ліцею. Із часу створення ліцею в ньому побували

представники обласної ради та облдержадміністрації, керівники Ізяславського району, учні та вчителі шкіл району, педагогічні працівники професійних аграрних ліцеїв області, працівники редакції газет «Зоря

Надгориння», «Партнер», «Пульс».

Рада музею надає велику допомогу учням у розвитку творчих здібностей, пропагує літературу В.І.Кравчука. Його творчість вчить любити, поважати свою родину, старше покоління, товаришів.Члени ради музею, готуючись до екскурсії, поповнюють свої знання, читаючи твори В.І.Кравчука, у них виховується почуття відповідальності за доручену справу, активна життєва позиція. Зміст його творчості виховує в учнів людяність, почуття чесності, відповідальності, гуманності, взаєморозуміння. Готуючись до різноманітних ліцейних, обласних конкурсів, викладачі ліцею використовують твори письменника як в навчально- виховному процесі, так і в науково-дослідницькій діяльності. Робота ради музею сприяє удосконаленню навчально-виховного процесу ліцею, розширює і поглиблює знання учнів, розвиває їх творчий інтерес до пошукової, науково-дослідницької роботи, формує у підростаючого покоління розуміння нерозривного взаємозв’язку минулого, сучасного і майбутнього України.

Заходи із впровадженням досвіду роботи у співпраці:публікації в пресі; організовано школу передового досвіду; створено мультимедійну презентацію-відеопроект; проведено семінари (обласні), засідання методичної комісії гуманітарних дисциплін і класних керівників; самвидав колективних збірок учнів і працівників ліцею «Крила юності», «Поезія на рушниках»; виготовлено і видано теоретично-пізнавальний посібник-хрестоматію «На лелечому крилі»; здійснено наставництво, проводено ряд творчих зустрічей, тематичних вечорів, бесід з письменниками-земляками Кравчуком В.І., Ю.Рястом, В.Остапчуком, Л.Рудковською, М.Ткачуком, С.Драч).

ВИСНОВОК

Виховання патріотизму в навчальному закладі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.
Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до життєвих суперечок. Звідси — гостра необхідність у вихованні патріотизму підлітків, яке на основінавчально-виховної роботи, вкладатиме у молоде покоління якості, що у всі часи відрізняли український характер: доброта, відвертість, гідність, співчуття, благородство. Ми покликані піклуватися про формування психології дитини, у вихованні її у дусі терпимості і братської любові до людей, зобов'язані навчити молодих людей умінню розрізняти добро і зло. Дана система повинна сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути

не байдужим до трагедій Вітчизни і народу.

Але, слід наголосити, що урок був і залишається найважливішою ланкою в системі виховної роботи з учнями. Саме на уроках повинен закладатися фундамент патріотичної свідомості, патріотичних відчуттів і поведінки громадянина — будівельника і захисника Вітчизни. Чіткий режим навчальної роботи і позаурочних занять є важливим, ефективним чинником виховання дисциплінованості у учнів. Дисциплінованість має велику значущість для носіїв будь-якої професії. Відомо і інше: без високої дисциплінованості немає і не може бути патріота, як не може бути і армії без дисципліни найвищого ґатунку.

З огляду на це, також варто:

По-перше, виокремити як один з найголовніших напрямів виховної

роботи, національно-патріотичне виховання ―справу, що за своїм

значенням є стратегічним завданням. Не менш важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів— Герба, Прапора, Гімну.

По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.

По-третє, системно здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.

По-четверте, важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.

По-п’яте, формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.

Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

І, як післямова до класно-позаурочної системи навчання і виховання молоді у національно-патріотичній неповторності особистісного характеру, хочеться учергово повторитися: «Отож, існує великий світ, Планета, де живуть люди різних національностей, вірувань. Бо ж будь-яка література несе в собі культуру, історію, духовність. Але ми, маленький острівець, обдарованих, талановитих — частинка світу, де вирує життя. Тому маємо самоствердитися і не загубитися, а навпаки ― духовно зростати, щоб не

втратити «вартість» називатися патріотами-українцями у своєму рідному краї. І кому ж як не нам для нащадків у спадок передати красу слова, мистецтва, традицій і любов до рідного, неповторного значимого.