ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ПЛУЖНЕНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ АГРАРНИЙ ЛІЦЕЙ
Проектна пропозиція діяльності гуртка «Згарда» на тему:
« Вкраплення літератури письменників-земляків у класно-позаурочний час -- як інструмент реанімації національної свідомості молоді»
Керівник предметного гуртка
Викладач української мови і літератури
Спеціаліст вищої категорії, старший викладач
Даниленко Галина Анатоліївна
2012-2013 н.р.
Проблеми для розв’язання:
1. Створення умов для розвитку і формування особистості.
2. Застосування різноманітних прийомів і методів, що скеровують і проектують особистісне зростання учнів.
4. Креативний підхід у методиці визначення шляху, яким ітиме учень у навчально-виховному процесі.
Провідною ідеєю навчально-виховної діяльності на сучасному етапі в українській державі є гуманізація, адже гуманітарна освіта – це засіб і сфера формування державного етносу, розвитку особистості як найвищої цінності людства. Своєрідність рідномовної літератури полягає насамперед у тому, що учень пізнає, осмислює і сприймає світ. Знайомиться з усіма галузями життєдіяльності, засвоює духовні, культурні й душевні якості, риси характеру, особливості психоустрою громадян рідного краю. Отже, вивчення творчості земляків-творців літературного слова, програмує національну ідентичність учнівської молоді, формує їх національну свідомість, сприяє національному ототожненню, забезпечує розвиток їх творчого інтелекту і є необхідною умовою підвищення ефективності засвоєння і розширення знань учнів. А це забезпечує молодих людей творчістю, професіоналізмом -- конкретна модель майбутньої сформованості особистості на теренах рідної землі.
Тому провідною ідеєю роботи членів гуртка «Згарда» є реалізація триєдиної мети (навчальної, розвиваючої, виховної) навчально-виховного процесу, яка на кінцевому етапі дає можливість одержати певний результат. Таким результатом я вбачаю підвищення рівня навчальних досягнень учнів, їх національно-патріотичне зростання, розвиток творчого потенціалу та проявлення власного таланту у різних напрямках в контексті вивчення творчості митців рідного краю (мова, література, народознавство, мистецтво, журналістика тощо).
Метою впровадження даної методики роботи у практику навчально-виховної діяльності гуртка є необхідною умовою вирішення головних завдань, які випливають з теми проекту:
По-перше, допомогти учням визначити мету і сенс своєї діяльності, вибрати засоби їх досягнення і оцінити результативність удосконалення.
По-друге, забезпечити учнів міцною системою знань з літератури рідного краю.
По-третє, озброєння методами пошуково-дослідницького пізнання у форматі гурткової роботи і МАН.
По-четверте, вироблення й подальше вдосконалення понятійного апарату (етика журналістики).
Новизна : Особливо, роль вивчення творчості земляків зростає у наш час, коли функції літератури розширюються і на неї покладається важливе завдання консолідації нації, об’єднання українського суспільства, прилучення якнайбільшої кількості наших співгромадян до колосальних багатств слова, народженого на рідній землі слова про рідну землю та до виявлених у рідному слові національної духовності, моралі, культури й традицій.
Підійшовши ґрунтовно до роботи над проблемою вкраплення літератури рідного краю в навчально-виховний процес, зокрема гурткову роботу, можна відокремити певні правила необхідності впровадження даного проекту:
По-перше, мова учня, який читає художні твори, зокрема своїх земляків – це словесний засіб спілкування між людьми, бо суспільство не може існувати без мови, літературної мови.
По-друге, читання – це засіб пізнання світу рідного краю. Протягом свого життя людина пізнає дійсність, створюючи для себе уявлення про довкілля під час читання.
По-третє – це втілення менталітету нації. Психічні, інтелектуальні, релігійні, естетичні та творчі особливості мислення виражаються у літературних творах. Тому на шкалі національних вартостей творче слово земляків посідає одне з найвищих місць, як зазначив Іван Огієнко. З ним погодився і Юрій Шевєльов про закодовану ментальність в слові. З цими видатними літературними критиками погодьтеся і ви, бо в художньому слові митців нашого краю вкладена любов до рідної землі, розкрита її краса та вбудована словесна пам’ять про дідів-прадідів – оберегів духовності, культури і традицій.
Творчість В.Кравчука, відкриває безмежний світ, в якому можна «працювати над собою» -- набувати знання, розвивати саморефлексію, самоаналіз, самосвідомість. Ось як про ці функції людського самоствердження пише В.Кравчук:
Чи є в людини крила?
Чи є в людини птах?
Щоб там не говорили,
А я скажу, що так!
Не кожен зрозуміє
Це твердження моє –
Якщо в людини мрія,
То крила в неї є.
Щодень в історичному часі і просторі людина відкриває і вирішує для себе питання: хто я? для чого прийшов у цей світ? яке маю місце в ньому? який сенс могожиття? на основі яких цінностей я повинен робити вибір свого життєвого шляху? І ось, допомогти учням визначити мету і сенс своєї діяльності, вибрати засоби їх досягнення і оцінити результативність удосконалення особи учня – моє завдання як учителя-словесника.
Існує маса варіантів, що супроводжують методику шляху, яким буде іти учень. Це насамперед принцип активності, його знання літератури рідного краю, розумовий, духовний та культурний розвиток, що спираються на власні зусилля.
Практична значущість обґрунтовується думкою про те, що мистецтво з нами все життя, починаючи від маминої колискової, від першої сльози радості і першого невгамованого болю. Поволі, сходинка за сходинкою, кожен із нас входить у світ життя… Так ми починаємо розуміти, що я син чи донька Батьківщини, ім’я якій – Україна. Адже у багатобарвності й могутності слова та мистецтва живопису втілено красу людини – творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас духовністю, любов’ю до пісні, до усього, що називається – життя. Уся наша планета оповита невидимими шляхами, що ними мандрують слова і пензля мазки. Адже в усі часи різні народи навчались один в одного. Так, зникають у безвісті держави, володарі, на порох розсипаються будівлі, умирають дерева і квіти, пересихають ріки, гори перетворюються на купи каміння, все стає порохом і прахом, а написане залишається. Залишається й несе крізь час голос людської душі. Це – одне з найбільших див нашого світу. Диво написаного слова, намальованого малюнка, яке пережило століття й покоління.
Що ж таке письмо митців-земляків? Це сила, що приходить на допомогу, щоб учні встали та полетіли з нею до зірок. Сила, яка була, є і буде. Бо це мова душі, полум’я, яке горітиме, скільби б його не гасили. Полум’я, яке гріє вірних та спопеляє бездушних. То ж хіба можна розірвати молодь і мову поетичного і прозового слова В.Кравчука, бо його слово – це корені. А молодь – це плід.
дивує, збагачує, захоплює. Зрештою, з цього починається сама держава, бо в літературі кожного регіону – важлива суть існування держави, її сила, могутність. Поетично, влучно про це сказав відомий письменник Панас Мирний: «Поетичне слово – така ж жива істота, як народ, що його витворив, і коли він його кине, то вже прийде смерть». І відгукнувся в нинішній епосі до свого народу Василь Кравчук. Який написав:
Ви ж українці. Мова у вас є.
Чому ж ганьбою криєте своє?
Вам слово дав у спадщину народ.
Це наш національний гордий код.
Актуальність тематики гурткової роботи, випливає з світоглядних і загальнолюдських орієнтирів ціннісного характеру, що формують свідомість молодої людини і проектують її на життєстежки. Учень пізнає, осмислює і сприймає світ, знайомиться з усіма галузями життєдіяльності свого народу, засвоює його духовні, культурні й душевні якості, риси характеру, особливості психоустрою. Незаперечним є той факт, що соціальна і духовна культура людини значною мірою залежить від здатності учнів пізнавати дійсність, що спонукає до самостійних суджень і висновків, дає можливість для розвитку світогляду учня, допомагає правильно зорієнтуватися в складному процесі самопізнання.
Часто згардівці представляють себе в образах улюблених літературних героїв, ліричних образів, образах поетів-земляків, читають власну поезію – такі дні ми величаємо « День літературних сюрпризів». Учні і працівники ліцею можуть оцінити талант і творчість молоді, відчути їхню любов до рідного слова, батьківської землі, матері, природи Подільської землі. Члени предметного гуртка літературної Спілки «Згарда» співпрацюють з засобами масової інформації (статті), редагують матеріали для щомісячного випуску літературного вісника «Промінь», роблять підбірку матеріалів для ліцейної газети «Крила».
Напрошується твердження того, що позаурочна діяльність програмує в урочній системі національну ідентичність учнів. Розвиває їх національну свідомість і розвиває творчі здібності, бо немає не талановитих дітей – є діти, котрі бояться свого таланту, зважаючи на соціальну щаблю, на якій перебуває сім’я (соціально-психологічні чинники). А це в свою чергу доводить про нерозривність класно-позаурочної системи навчання і виховання у вдосконаленні і перебудові навчально-виховного процесу, що передбачає певну переорієнтацію функцій педагога.
Загалом, гурткова робота передбачає виявлення талантів молодих людей та розвитку їх бажань планувати своє життя для процвітання рідного краю. Тому на вечорах відпочинку, літературно-музичних композиціях, вечорах-посвятах, святкових урочистостях учні мають змогу проявити свої творчі і навчальні здібності (декламування творів, розігрування сценок, інсценізації, гра образів, виконання танцювальних рухів та пісень, ведення діалогу тощо).
Результатом спільної роботи згардівців і діяльності інших учнів ліцею, стало оформлення кабінету у народознавчому стилі, що цілком відповідає духовному і національному формуванню особистості на рідній землі. В кабінеті оформлені куточки «Тільки творчістю виховується творчість», куточок літератури рідного краю, де представлені роботи учнів, книги земляків.
Гідне місце на полицях займають дві колективні поетичні збірки -- «Крила юності», «Поезія на рушниках». Ці збірочки свідчать про те, що на теренах рідного краю під впливом творчості земляків, учні експерементують зі словом. Так, з-під пера юні народжується поезія про рідний край, природу, Україну, мамині рушники, кохання та вірші на тему сучасності (хвороби, екологія, проблеми молоді, спілкування нинішнього покоління). Таким чином в ЗМІ читаємо учнівські есе різної тематики: «Я дівчина, а отже я вродлива», «Місце у якому я живу», «Права дітей та молоді – що набуто і втрачено в Україні за останні десятиліття», «Моя мрія» і ін. Часто згардівці представляють себе в образах улюблених літературних героїв, ліричних образів, образах поетів-земляків, читають власну поезію – такі дні ми величаємо « День літературних сюрпризів», «Шевченко з нами». Учні і працівники ліцею можуть оцінити талант і творчість молоді, відчути їхню любов до рідного слова, батьківської землі, матері, природи Подільського краю. Враховуючи соціальні проблеми людства у ХХІ сторіччі, не залишаються осторонь і гуртківці. Оскільки однією з гілок діяльності є соціокультурна, талановиті «художники» у «Згарді» розкривають свій талант, беручи участь у різних благодійних і просвітницьких акціях. Це, свого роду, мінімальна можливість допомогти самотнім, підтримати хворих, зорганізувати навколо себе доброзичливість і порядність, роз’яснюючи своїм друзям про необхідність жити не тільки задля себе, а й перейматися можливістю перебудови нашого суспільства у позитиві.
Окремий напрямок роботи у вихованні учнів на засадах творчості В.Кравчука – це створення у 2004р. літературно-краєзнавчого музею письменника-земляка, байкаря, композитора в навчальному корпусі, під керівництвом заступника директора по навчально-виховній роботі Лісовської Євгенії Вацлавівни, що став центром виховання робітника, патріота, осередком любові до рідного краю, матері, України.
Мета організації музею - паралельне вивчення і збереження літературно - історичної спадщини Ізяславщини. Музей - це частина системи навчально- виховної роботи в ліцеї, для формування освіченої розвиненої особистості, виховання любові до України, рідного краю, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українського народу.
Музей у своїй діяльності керується Законом України «Про музеї та музейну справу», «Положенням про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України» наказ МОН України від 04.09.06 №640 та іншими нормативно - правовими документами.
Положення про музей визначає основні його завдання:
- залучення учнів до пошукової, краєзнавчої, науково - дослідницької, художньо - естетичної роботи,
- вивчення творчої спадщини письменника, поета, байкаря В.І.Кравчука, а також творчості письменників, художників, композиторів Ізяславщини,
- розширення і поглиблення загально - освітньої підготовки учнів засобами позаурочної роботи у постійній співпраці зі згардівцями,
- надання допомоги педагогічному колективу у впровадженні активних форм роботи з молоддю,
- проведення культурно-освітньої та профорієнтаційної роботи;
- залучення молоді до проведення науково-дослідницької роботи.
На загальних зборах ліцею обрано раду музею із учнів та інженерно - педагогічних працівників, члени якої постійно поновлюються:
Лісовська Є.В. - голова ради,
Семененко С.О.- заступник голови ради,
Поліщук В.П. - відповідальний за залучення учнів до пошукової, краєзнавчої роботи;
Даниленко Г.А. – керівник предметного гуртка літературної Спілки «Згарда», відповідальна за науково - дослідницьку, художньо - естетичну роботу,
Стасюк Катерина – учениця 34 групи- відповідальна за вивчення творчості письменників, художників, композиторів Ізяславщини,
Мудрик Сніжана - учениця 34 групи - відповідальна за вивчення творчої спадщини письменника, поета, байкаря В .1. Кравчука,
Щегоріна Тетяна - учениця 24 групи - відповідальна за організацію і проведення екскурсій.
Косік Оксана - учениця 35 групи - відповідальна за оформлення документів і матеріалів,
Кравченко Світлана - учениця 25 групи - відповідальна за збір нових матеріалів,
Кушнірук Володимир - учень 4-Б групи - відповідальний за організацію заходів у музеї,
Шумеляк Аліна - учениця 25 групи - відповідальна за організацію зустрічей із поетом.
Рада музею здійснює роботу по таких напрямках:
- пошуковий;
- експозиційний;
- культурно - просвітницький;
- екскурсійний;
- науково -дослідницький.
Сектор пошукової роботи працює над поновленням експонатів музею, збирає матеріали не тільки про письменника Кравчука В.І., але й твори поета, колишнього редактора районної газети Сакова Валентина.
В музеї зібрані такі матеріали:
- особисті речі Кравчука;
- друкарська машинка, на якій було надруковано 25 книг,
- твори письменника,
- рукописи,
- копії документів про освіту,
- копії документів про отриманні нагороди.
Сектор експозиційної роботи оформив такі стенди:
«Із літопису життя »,
«Крила юності »,
«На теплих крилах лелек»,
«Мелодії Надгориння »,
«На веселих вітрилах ».
Про кожну експозицію члени ради музею розповідають під час проведення екскурсії.
Сектор культурно-просвітницької роботи організовує зустрічі з письменником В.І. Кравчуком, допомагає проводити презентації книг, конкурси декламаторів, виконавців пісень.
Сектор екскурсійної роботи організовує групові та індивідуальні екскурсії насамперед для учнів ліцею. Із часу створення ліцею в ньому побували представники обласної ради та облдержадміністрації, керівники Ізяславського району, учні та вчителі шкіл району, педагогічні працівники професійних аграрних ліцеїв області, працівники редакції газет «Зоря Надгориння», «Партнер», «Пульс».
В музеї зібрано копії документів В.І. Кравчука, які свідчать про народження, навчання та його нагороди.
Як композитор, Василь Іванович написав багато пісень, які є у музеї. Письменник подарував календар знаменних дат, який йому виготовили друзі на честь 75-річчя з дня народження.
Всі ці матеріали рада музею використовує під час проведення екскурсій для учнів ліцею, а також учнів місцевих шкіл, з метою профорієнтаційної роботи.
Рада музею надає велику допомогу учням у розвитку творчих здібностей, пропагує літературу В.І.Кравчука. Його творчість вчить дітей любити, поважати свою родину, старше покоління, товаришів.
Члени ради музею, готуючись до екскурсії, поповнюють свої знання, читаючи твори В.І.Кравчука, у них виховується почуття відповідальності за доручену справу, активна життєва позиція.
Часто у музеї організовуються зустрічі із самим письменником, композитором, байкарем В.І.Кравчуком. Він робить призентацію своїх книг, розповідаючи учням про задуми, ідеї висвітлені у віршах, прозі, байках. Зміст його творчості виховує в учнів людяність, почуття чесності, відповідальності, гуманності, взаєморозуміння.
Готуючись до різноманітних ліцейних, обласних конкурсів, викладачі ліцею використовують твори письменника як в навчально - виховному процесі, так і в науково - двслідницькій діяльності.
Робота ради музею сприяє удосконаленню навчально - виховного процесу ліцею, розширює і поглиблює знання учнів, розвиває їх творчий інтерес до пошукової, науково - двслідницької роботи, формує у підростаючого покоління розуміння нерозривного взаємозвязку минулого, сучасного і майбутнього України.
Заходи із впровадженням досвіду: публікації в пресі; організовано школу передового досвіду; створено мультимедійну презентацію-відеопроект; проведено семінари, засідання методичної комісії гуманітарних дисциплін і класних керівників; самвидав колективних збірок учнів і працівників ліцею; виготовлено і видано теоретично-пізнавальний посібник-хрестоматію; здійснено наставництво, проводено ряд творчих зустрічей, тематичних вечорів, бесід з письменником-земляком Кравчуком В.І.
Для прикладу, ювілейне свято «На теплих крилах лелек» за участі у ньому Василя Івановича.
Викладач. Кожен із нас родом із дитинства, звідти, де ранками зустрічаєш зорю і ловиш сонячних зайчиків, говориш з вітром, дощем, скелею, садом і морем. Де у кожному шелесті вчувається музика ніжності й любові. Говорять, щоб взнати, треба полюбити, а щоб полюбити, -- треба пізнати. І сьогодні наша вітальня відкривається для людини, ім’я якій Великий Подолянин – Василь Іванович Кравчук. Людини, котра вибрала собі долю сама.
Пісня «Хвилі Горині». Слова і музика В.Кравчука.
1.Срібна хвиля на горині
Нічка місячна, ясна
Про дівочі очі сині
Лине пісня чарівна.
Пр. Ой, ти пісне в далеч линь.
Ой, ти річенько Горинь
Як весняні береги
Квітне край наш дорогий.
2.Стиха плеснуло весельце
Обізвались солов’ї.
Ніжний погляд гріє серце
А в душі слова твої.
3.Сяють зорі, ніби очі
Стелить місяць мрійну путь.
Не забудь весняні ночі,
Рідне місто не забудь.
Сценка «Народження».
Колише дитину в колисці мати і співає колискову («Колискова» Василя Кравчука)
Дід Дмитро: Ну нарешті маєш козака! Вітаю Оксано. А що Ганусю й Лідко (сестри) раді братику? То ж глядіть його (немовля кричить). Ач, який горлатий! Співатиме.
Дівчатка, дід, мати з дитиною виходять.
Василько: Бабуню, а чи скоро обід?
Бабуня: Ось будеш скоро їсти кулешик (накидає і подає). Та подмухай трохи, бо попечеш язика (їсть).
Баба молиться.
Василь: А що це ви шепчете бабуню?
Баба: Та я Богу молюсь (махає рукою щоб відчепився).
Василь: А де Бог?
Баба: Бог на небі, дитинко.
Василь: А як він туди виліз?
Баба: Він там завжди був.
Василь: Але ж то високо. Звідти можна впасти.
Баба: А сонце ж не падає, бачиш. Ото виростеш, то й поймеш. А зараз на-но ось кота викинь з хати. Нехай не лазить попід ногами.
(Василь бере кота і виносить)
Ведучий 1. Так минало дитинство Василька серед зеленого царства природи в мальовничій Кіндраті Ізяславського краю. Цей зелений рай став для хлопця справжнім скарбом.
Ведучий 2. Атмосфера повсякденної праці, в якій зростав Василь, шанування народних звичаїв прищепили хлопцеві естетичний смак, почуття любові та поваги до рідного краю, визначили подальший шлях у житті.
А після слів ведучих Василько виходить і декламує вірш.
МОЄ БАГАТСТВО
Поспішаю на зустріч з вітром
На стежки між поля і діброви
Пригощаюсь п»янким повітрям
Мов з коханням вітаюсь знову.
Я хмелію від сонця й неба
І в душі відчуваю свято.
Пригортаю весь рід до себе
Я щасливий – тим і багатий.
У кишені моїй лиш гривня
Малувато. Та хто це бачить
Бо зате в мене небо синє,
Гай і поле…А це щось значить.
Ведучий 1. Незважаючи на голодний 1933 рік, нестатки в сім’ї, дитинство було зігріте батьківським піклуванням і материнською любов’ю.
Ведучий 2. Про це читаємо у спогадах письменника Василя Кравчука.
Учень читає спогади.
А конюшина вже цвіла i вбирала своїмии барвистими голівками золоті промені сонця.
Одного дня рано-вранці нас збудила бабуня -- мене, Лідку i Ганку.
- Вставайте-но, - наказала нам. - Ось візьмете торбини та й підете по конюшину. Нарвете голівок. Висушимо їx та й буде для вас суп такий.
Мені, чотирилітньому, торбина сягала аж за коліна. Я рвав тi голівки конюшини та ще й дивився, чи не йде польовий, бо той мir i палюгою потягти, виганяючи з колгоспного лану.
Того дня ми втрьох назбирали чимало голівок конюшини. I, на наше щастя, польовий так i не застукав у полі.
- Ой, спасибі вам, дітки мої, - похвалила нас мама. - Зараз будемо сушити.
Бона висипала з торбин конюшину i розстелила її у дві деки. Всунула те добро в гарячу піч. I за кілька годин конюшина вже була засохлою. Висипавши и у великий баняк, попередньо розтерши та додавши трохи молока, залила водою. Коли те вариво закипіло, підсолила його. I ми смачно їли конюшиновий суп.
Восени, 1 жовтня 1933 року народився брат Володя. Це для нас було велике свято, бо до мами нашої як породшлі приходили сусіди з варениками.
I ми, старші мамині діти, були не проти, аби вона щороку народжувала по дитині i до нас у хату з цього приводу збиралися rocті.
Ведучий 1. А вже під осінь ociнь 1937 року мама пошила для Василька полотняні штани, пофарбувала бузиною i повела за руку до школи, в перший клас.
Ведучий 2. Дитячі світлі враження, рідна мова, любов до першої вчительки назавжди увійшли в серце майбутнього письменника, вплинули на формування творчої особистості, були джерелом натхнення і багатим арсеналом у творчості. У вірші «Найрідніше» Василь Кравчук напише про це з любов’ю.
Вірш «Найрідніше»
Хтось продав свою хатину –
Рідну пристань в цім селі!
Хтось покинув Україну
І подавсь на край землі.
Хтось забув про рідну мову
І себе в чужій знайшов.
Я ж вертаюся, любове,
На стежки дитинства знов.
Хай летять літа, мов птахи.
Та лишаються пісні,
Що отут, під рідним дахом,
Завше чуються мені.
Пісня «Вогник у вікні». Музика В.Кравчука.
1.Сяє в далині вогник у вікні,
Мов ясна зоря сходить над селом.
Бачиться мені, віриться мені –
Вчителька моя досі за столом.
2.Зошити здала мила дітвора –
То маленьких душ повісті малі:
Двійка школяра, горе школяра
Зморшкою стає на її чолі.
3.А з вікна пливе золотий пилок,
Сонячним струмком сяє в темноті.
Вчителько моя скільки помилок
Ви застерегли в нашому житті.
4.Нам ростить міста і хліба рясні,
Вам – навчать малих і радіть за них:
Прийдуть восени,
Підуть навесні
У широкий світ по шляхах ясних.
Ведучий 1. 1941 рік. Війна… Вона прийшла в село без стрілянини і вибухів, якось так, ніби не насправді. Дехто вірив, дехто – ні, бо в той день бачили високо в небі літаки, але дітлахи спокійно пасли корів, купались у ставку.
Ведучий 2. А вже через декілька днів фашисти бомбили Шепетівку. У ці страшні роки сестра Василя Кравчука Ліда побувала у далекій Німеччині, а батько-фронтовик повернувся лише пам’ятю в серцях і на сторінках книги «Берег вічності».
Вірш «Перемога і біль»
(пам’яті батька)
Прапори у цвіту і сльоза, і весна
Мир і травень. Сьогодні дев’яте.
Біль душі розбудила вона
Вже укотре печальна ця дата.
Йшли у вічність у грози батьки і сини.
Смерть збирала в пожарищах мито.
І дитинства не знали ми, діти війни,
Бо його було спалено; вбито.
Батьку, батьку. Ще й нині до нас
Ти приходиш у пам’ять із бою.
У яку ж то хвилину твій погляд погас.
Як життя розлучалось з тобою?
Ми ж бо ждали тебе, мама й діти твої
І в чеканнях тих снили з тобою.
Десь поволі стихали ті смертні бої.
Але ти не вернувся із бою.
Ти за себе й за нас залишивсь на війні
Лиш на камені ім’я читаю
І сльоза затуманює погляд мені
Коли в день той скорботний вертаю.
Ведучий 1. Багато їх не повернулось, окроплених багряною кров’ю смерті. І зацвіли мальви по землі, і понині плачуть ті хто так і не дочекався.
Ведучий 2. То ж схилімо голови свої і хвилиною мовчання пом»янемо тих, хто поклав голови свої у Великій Вітчизняній війні.
Хвилина мовчання.
Пісня про війну.
Ведуча. 1947 рік. Василь Кравчук подався на Рівненщину зі своїм односельцем Іваном Кучеруком. Зупинились юнаки у своєму виборі на Острозькому педагогічному училищі.
Ведуча. Отже подальше життя Василь Іванович пов’язує з педагогікою: Рівненський педагогічний інститут, потім Житомирське музичне училище. І полинула душа студента в країну поезії і пісні, котра линула до нього звідусіль.
Вірш «В країну поезії»
Ген той горбок. За ним долина.
Спішу туди по вірші й настрій
Душа чаїнок рила лине
І в серці в мене квітнуть айстри.
Я літній весь із часу з»яви,
Відколи мама народила
Тому й люблю так сонце й трави
відчуваю в серці крила.
В моїм єстві добро розлите
Аби воно здолало горе
В собі триматиму я літо,
Поки його зима не зборе.
Пісня «Незабутня».
Ведучий 1. Промайнули студентські роки і зростав Василь Іванович як особистість вже на власних хлібах Рівненщини. Вчителював у тодішньому райцентрі Нова Рафалівка.
Ведучий 2. всю ніч перед першим робочим днем молодий учитель не спав. Роздуми бентежили розум і серце: приїхав з Хмельниччини. Як сприймуть мене, думалось? Які учні і як вони мене зустрінуть?
Ведучий 1. А вже на другий день пішов Василь Іванович у місцевий клуб. Були танці. І що сталося у той вечір ми зараз і подивимось.
Сценка «На танцях».
Хлопець1 щось грає на акордеоні.Дівчата і хлопці танцюють. Заходить хлопець2. Перестає грати. Цей що зайшов і спостерігав, звернувся до першого хлопця.
Хлопець2: Дай я зіграю щось теж.
Хлопець1: На. Але не дуже силуй, бо це тобі не гармошка. І хто ти такий і як тебе звуть. До речі я Федір Рижук.
Хлопець2:(подає руку для знайомства). А я Василь Кравчук. Працюю вчителем української мови та літератури, співів та музики. Дозволь взяти в руки акордеон.
Хлопець дає інструмент.
Ведучий 2. І щовечора на перемінку Федір і Василь грали на акордеоні танці. А за деякий час хор зібрали. І полилася пісня землею Рівненською.
Передають акордеон Кравчуку. Учні танцюють вальс «Дунайські хвилі» у виконанні маестро.
Ведучий 1. Шанований наш Василь Іванович. Це ваш інструмент, в котрий Ви вклали своє життя. Ваша мелодія п’янить і втішає, тривожить і додає сил. Просимо вас узяти в руки інструмент і поратувати нас чарівною мелодикою «Дунайських хвиль».
Василь Кравчук грає на акордеоні.
Ведучий 2. Невдовзі Іван Васильович перевівся з Рівненщини на Хмельниччину. І це врятувало його як вчителя і керівника хору від представників «органів», бо ж не співали хористи про вождя і партію, а виконували пісні про поле в житах, Україну, материнську любов.
Ведучий 1. І вже новий 1952-1953 навчальний рік Василь Іванович розпочав у Ріпківській середній школі. Незабаром тут організував оркестр народних інструментів, а потім шкільний хор молоді сіл Ріпки і Білеве.
Ведучий 2. У повісті-спогаді «На теплих крилах лелек» Василь Кравчук обережно аналізує і порівнює минуле і теперішнє такою реплікою:»Ось оглядаюсь на ті літа та й думаю собі, чи можна було б таке тепер здійснити з нашою молоддю?
Ведучий 1. Наші ліцеїсти все можуть Василю Івановичу. Подивіться, які красуні дівчата у вишиванках. І співають і танцюють, звеселяють рідний край.
Пісня-танець «Подоляночка». Слова і музика В.Кравчука
Ведучий 2. Василь Іванович натхненно працює. Нестримний молодечий ентузіазм і бажання утверджувати красу відкриває двері Районної Музичної школи, директором якої він став1 липня 1959 року.
Ведучий 1. І так 30 років Василь Кравчук передає свою любов до музичного слова своїм вихованцям. І усі ці роки невтомно крокують поряд музика, пісня, поетичне та прозове слово митця.
Ведучий 2. Щороку з-під пера майстра виходить одна або й дві збірки. Народжуються нові пісні, які стали доволі популярними і котрі звучать у сьогоднішній зустрічі.
Ведучий 1. І звичайно захоплює читачів гумор сатирика Василя Кравчука. Адже тематика гумору актуальна в усі часи, захоплива і разом з тим носить повчальний характер.
Ведучий 2. І чи знайдеться у нашій залі така людина, яка краще Василя Кравчука потішить талантом гумориста?
Ведучий 1. Звичайно ні. Тому ми попросимо вас Василю Івановичу потішити нас і прочитати щось та й веселеньке.
Виступ Василя Кравчука -- розповідає гуморески.
Ведуча. Минали роки, залишаючи по собі хвилини радості і печалі у серці Великого Подолянина. Виросли сини, зростають онуки і бережуть пам’ять роду. Ведучий 2. Не стало брата Володі, сестри Лідії, відійшла у вічність мати письменника, полинула за обрій кохана дружина, але пам’ять не згасла, пам’ять залишилась і строфами із серця лягла на папір.
Виходить три учні і декламують вірші.
Вірш «Пам’яті брата Володі»
У вікна глянув сірий ранок,
Пообіцявши сірий день.
Пливуть нечесані тумани
І сльози падають з вишень.
Руді листочки впали долі
І щулять плечі ясени.
Мій сум бреде по стежці болю,
Що впав на душі восени.
На стежці тій згадаю брата.
Пройду по ній в юначий час.
Та не знайду того, що втратив,
Бо промінь той навіки згас…
Вірш «Пам’ять»
Немов у пісні, в хаті мами
Сиджу в задумі за столом
Десь ходить провесінь полями
І виснуть хмари над селом.
Іще бреде снігами лютий
Стежки вимощує весні
А в серці в мене біль осмути
Що стільки літ живе в мені
Цей місяць дав для нас всіх маму
Але й забрав її від нас.
Вона в серцях. Вона із нами –
Не подолає мами час.
Вірш «Прости нам, сестро…»
Ти повернулась у рідне село
Й в землю знайому лягаєш.
Горе у нашу родину прийшло –
Ти нас усіх покидаєш.
Ми проводжаєм навіки тебе
В тяжку скорботну годину.
Небо погасло в очах голубе
Вчительки, мами, Людини.
Вже не подзвониш у ранковий час,
Не усміхнешся з порогу.
Кидаєш, рідна, назавше ти нас,
Йдеш у далеку дорогу…
Будеш лежати в печалі віки,
Нині ж прощаєшся з нами.
Десь там зустрінуть тебе земляки.
Ти ж бо вернулась до мами…
Вже відкували зозулі тобі.
Білого світу не бачиш.
Тільки хмарини колись у журбі
Дощиком з неба заплачуть…
Вірш «Марії»
Високе небо й сонце в ньому.
Поволі день кудись бреде.
Я не спішу тепер додому,
Бо там ніхто мене не жде…
Там лиш сумують рідні стіни,
Що бережуть твоє тепло.
А біль душі мене не кине,
Бо сонце вже твоє зайшло…
………………………………………………
Знову пірну у замрію,
Давню стежину знайду.
В спогаді стріну Марію,
Наче зорю молоду.
Ведучий 1. Але життя вирує і сил додає жити і творити. І Василь Іванович творчо працює. Досить часто зустрічаємось з ним на сторінках засобів масової інформації, адже невід’ємною частиною його таланту є журналістська діяльність. Тому будь-яка подія повз зіркий погляд письменника аж ніяк не проходить.
Ведучий 2. Не забуває Василь Кравчук і про малечу, з якою листується на сторінках районної газети «Зоря Надгориння». Дідусь Василь радо допомагає молодечому таланту, ще й влаштовує конкурси для дітлахів. А потім радо вручає подарунки переможцям.
Ведучий 2. Ці квіти для Вас. І вдячність прийміть за співпрацю, за славно написаний Вами, Василю Івановичу, «Гімн ліцеїстів», який веде нас у пошуках нового й незвіданого.
Ведучий 1. І сьогодні, ми запросили у нашу вітальню юнь музичної школи, рідної Вам і знайомої.
Виступ учнів музичної школи.
Ведучий 2. Проживаючи в древньому місті над Горинню, Василь Кравчук часто задумується над його трагічною історією. Пише вірші, прозу – друкується і, завжди у пошуку. Цьому простому, хорошому чоловікові присвоєно звання «Заслужений працівник культури України» а окрім цього, він, лауреат літературних премій імені Степана Руданського, Микити Годованця, Степана Олійника, Наталі Забіли, премії Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» та міжнародної премії фонду «Святої Марії».
Ведучий 1. Василь Іванович «Почесний громадянин міста Ізяслава», депутат Районної ради, Член Спілки письменників України. Це людина високого польоту. Нині пенсіонер, але впродовж усієї творчої діяльності радує читачів однією-двома збірками щороку. А вже що казати про гумор. Звичайно, сатира Василя Кравчука актуальна в будь-який час. Гуморески захопливі і цікаві. І хто смішніше процитує гумор як сам творець. Тому просимо Василю Івановичу потіште нас своїм гумором, а ми радо посміємося.
Василь Кравчук читає гуморески.
Ведуча 2. Стежина життя залишає по собі хвилини радості і печалі у серці Великого Подолянина. Виросли сини, зростають онуки і бережуть пам’ять роду. А любов живе у людях та на сторінках неперевершених книг, бо життя – це свято.
Викладач декламує вірш-побажання.
Святкуйте день – веселий чи сумний
Який не є, а ви його святкуйте.
У кожнім ранку скільки новизни
Що ви невдач минулих не рахуйте.
Хай кожна мить минається, летить
Але ж на світі довшають хвилини,
Чим яскравіше день ваш відгорить
Тим більше світла до людей долине.
Хай вечори святкові не спішать
Останній промінь сонця не ховають
Якщо із буднів не робити свят
То і найкращі обрії зникають.
Учні і працівники дарують квіти митцеві.
Отож, існує великий світ, Планета, де живуть люди різних національностей, вірувань. Бо ж будь-яка література несе в собі культуру, історію, духовність. Але ми, маленький острівець, обдарованих, талановитих - частинка світу, де вирує життя. Тому маємо самоствердитися і не загубитися, а навпаки -- духовно зростати, щоб не втратити «вартість» називатися українцями у своєму рідному краї. І кому ж як не нам для нащадків у спадок передати красу слова, мистецтва, традицій і любов до рідного, неповторного значимого для усього світу?
УРОЧИСТА КОНФЕРЕНЦІЯ "УКЛІН КОБЗАРЕВІ"
ЛІТЕРАТУРНА ПОСТАНОВКА "ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ"
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ У МОНОЛОЗІ
ТЕТЯНИ ЩЕГОРІНОЇ
http://youtu.be/5yE1bpT8ZeA
А Я Ж ДУМАМИ ЖИВУ! (сходинки життя Великого Кобзаря спостереженнями письменників рідної Ізяславщини)
http://youtu.be/59Mc84e3f5A
http://youtu.be/gqqgLjkqcVI
http://youtu.be/rs2bTcmkQs8
УЧАСТЬ В ОБЛАСНОМУ КОНКУРСІ "НОВА ПРЕСА"
СТІНІВКА "ЦІКАВА ГРАМАТИКА"
ТВІР-МІНІАТЮРА
МАЙБУТНЄ ОЧИМА ПЕРШОКУРСНИЦІ
В ОРИГІНАЛІ
Я уявляю себе в ресторані, де грає крисива музика. Я сиджу за столом де сидить поряд із замною красивий, порядошний хлопець. Поряд нами стоїть великі бокали із вином, і у вазі дуже красиві червоні рози який подарив коханий.
Я уявляю себе в дуже красивому кабінеті, в красивому великому кріслі, за великим столом, де стоїть пляшка з мінеральною водою. Ваза в якій стоять червоні троянди. Стоїть велика шафа, а біля неї великі ростуть вазони, з великими листочками. На стінах також повісяні невеличкі вазони.
МАЙБУТНЯ ПРОФЕСІЯ ПЕРШОКУРСНИЦІ ТЕТЯНИ (у перші дні занять)
ОРИГІНАЛ
Прийде моє прикрасне майбутнє я сижу в кабінеті коло мене стоїть шикарний букет. Я сижу в шикарному діловому костюмі.
В мому кабінеті шикарний ремонт, я сижу за своїм прекрасним столом і милуюсь букетом. Я дуже рада що стала адвокатом.
І ХЛОПЦІ ТЕЖ НЕПОГАНІ ПРАЦІВНИКИ…
ОРИГІНАЛИ ТВОРІВ-МІНІАТЮР
1
Я люблю з роботу обо я соцьляний працивни допомагаю не зробить старим людям я допомогуючим можу я медик допомагаю в жить людей
Я працью в лікарні до помагаю дуже важнким хворим.
Я може стану профісоною людиною я буду працювати самиці най кращі лікарні міста облость або рашону
2
Я сиджу у кабінеті у чорному костюмі і втуфлях що блищать і надою всім бідним і сиротам допомогу грошима одягом та харчами.
Я сиджу у лікарні і надою всім хворим допомогу дітям та дорослим.
ПЕРШІ МРІЇ В ОРИГІНАЛІ ТВОРУ
В майбутньому я мрію бути такою, ніби то як діловою леді.
Сидіти в великому кабінеті.
В якому знаходився б: комп»ютер, стіл, стільчик красивий.
Займалася професійно і корисно. І щоб мене поважали колеги і всі інші працівники того закладу.
КОРОТКО І ЗРОЗУМІЛО ДУМАЄ ЛЮДМИЛА…
Я в майбутньому . я хочу бути не молодшою медичною а старшою.
УЯВНЕ РОБОЧЕ МІСЦЕ У ДУМКАХ
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
Прийде моя майбутня пора, коли я буду сидіти в своєму кабінеті, який наповнений теплом і сонячним проміням. Я сижу на кріслі, яке стоїть біля чарівних і пахучих квітів і почуваю себе королевою. Моє почуття наповнене спокоєм і теплом. Я сижу в розкішному платі і розкішних босоніжках. Біля мене ходять вічливі і розумні люди. Ми разом із моїми колегами підписуємо серйозні документи. Ось так я представляю себе в майбутньому.
МОЄ РОЛЬ У МАЙБУТНЬОМУ
З ТВОРУ-ОРИГІНАЛУ
Я уявляю себе в білому халаті, шльопанцях, з красивою улибкою. Я буду напевно своїм пацієнтам відавати всю свою увагу. Я хочу з ними спілкуватися, розмовляти. Я думаю буду найкращим соціальним працівником.
Я уявляю себе в майбутньому в красивому кріслі кожаному. За столом там де багато буде всяких документів. А в двері будуть стукати, вічливі люди. Я думаю все воно так і буде.
ШЕВЧЕНКОВА "КАТЕРИНА" У СВІТЛИНІ ЗАЛИ
http://youtu.be/Ofz6ckColYs
ПО ТАРАСОВИХ ШЛЯХАХ У 2017році
У рамках щорічної акції «Шевченко з нами», членами літературної спілки Зґарда предметного гуртка Плужненського ПАЛ було проведено святковість, приурочену Великому Кобзарю.
У вступному слові, Драчук М. і Задорожа Ю, донесли до глядачів те, що геніальна творчість і життєвий шлях Т. Шевченка еволюціонував від кріпака до академіка, а затим -- до речника етнонаціонального буття та консолідатора українського етносу. Учасники інсценізації «Доля» Коломієць О., Слободенюк А. розкрили щиру материнську любов до Тараса та його синівську турботу про сестер, братів, неньку. Увінчали Великого Кобзаря на сцені – квітами, хлібом-сіллю та вишитим рушником Тимчук Г. і Шевчук З.
Дівчата подарували присутнім у залі танець «Тернова хустина», який символізував українство, Україну, націю, батька-неньку… А ведучі, у своїй розповіді-спогаді, провели глядача стежками світобачення Шевченка до розуміння того, як видатний Тарас, линув думками до рідного дому, родини, села. Тому і народилося багато творів про важку долю жінок-трудівниць, жінок-кріпачок, жінок-покриток зраджених. Уривки з творів «Катерина», «Причинна», «Утоплена», «Лілія», «Хустина», «Русалка» декламували Кравчук В., Бурик Н., Ковальчук І, Іщук О., Балашова А., Макєєв А.
Звичайно, вечір звучав і виконанням пісень на слова Тараса Григоровича у різних категоріях: соло, дует, вокальна і хорове виконання твору «Реве та стогне Дніпр широкий…» усіма учасниками святкового вечора. Лунали також пісні – «Тополя», «Зоре моя вечірняя», «Думи мої, думи мої…», «Садок вишневий коло хати» у виконанні Дацюк Ю., Грицюк Н., Паламарчук А.,
керівника художньої самодіяльності Колісняка А. та усіх учасників святкового дійства «По Тарасових шляхах» .
Немає коментарів:
Дописати коментар