ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНА СВІТЛИНА
« ТВОЇМ ІМЕНЕМ ЖИВЕМО, ТАРАСЕ! »
За участі письменника
Ізяславського району
В.І.КравчукаВикладач. Навесні, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги.
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Сьогодні, ми перебуваємо з вами у картинній галереї у незвичайний день. Адже відбувається наша зустріч з першим сонячними променями весни, у Міжнародний фестиваль імені Тараса Шевченка, під гаслом «Воз’єднаймося ж брати мої», приурочений 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря. Тому, пропонуємо вам невеликий екскурс у світ мистецтва, у світ краси, поезії, живопису, світ, який залишив нам Тарас, поетична спадщина якого налічує понад 240 творів, а живописна 1200 робіт. Ось деякі з них. (на сцені вивішені)
Учениця
Ні, то не біографії сторінка,
Не просто згадка із минулих літ –
Моя бабуся, неписьменна жінка,
Мене казати вчила «Заповіт».
«Кажи отак». І вже один за одним
Розширювались, крилились рядки.
Була бабуся із Таганчі родом,
З того села, що звались Голяки.
То все Шевченкові краї.
Там «Заповіт» за Отче наш казали.
Були такі там славні малярі –
Вони портрет із пам’яті писали.
Через віки і через сотні літ
Ця жінка, в тугу неземну повита,
Учитиме казати «Заповіт».
Кажи отак…Кажу. Ти чуєш, світе?
Ведуча. Більше 170 років минуло з часу написання «Заповіту». Вперше опублікований у 1859 році в Лейпцигу у збірці «Нові вірші Пушкіна й Шевченка». Цей вірш мав справді щасливу долю.
Ведуча. На слова «Заповіту» написано понад півсотні музичних творів композиторами: Людкевичем, Лятошинським, Вербицьким, Лисенком. Мелодія самого «Заповіту», належить полтавському вчителеві Гордієві Гладкому. Перекладено цю поезію стома мовами світу.
Ведуча. Чи можна назвати «Заповіт» неофіційним гімном України? Звичайно, можна, бо це одна з пісень, у якій втілено українську душу.
Пісня «Заповіт»
Ведуча. Своя хата – своя держава. Так розумів Шевченко, так повинні розуміти і ми – одна з найдавніших націй у Європі. Отож, ми як народ, маємо давню історію, маємо національну культуру, свої звичаї, своїх духовних пастирів.
Давно літа перемели суворі,
Пройшли великі біди і малі,
Але живий Тарасів сильний корінь.
Шумлять від нього верби на землі.
Ведуча. Ну що б , здавалося слова…
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує!..
Пісня «Садок вишневий коло хати»
Ведуча. Яка ж важка доля випала нашій мові! Сотні літ український народ боровся за існування незалежної Української держави, за право вільно розмовляти рідною мовою, бо за часів Російської імперії, навіть не вживалася назва «Україна», бо була малоросія.
Ведуча. Та все ж український народ не зламався. І скажемо ми, про Великого Кобзаря – Тараса Шевченка, який усе своє життя і творчість присвятив Україні.
Перекличка учнів.
1. То була дивовижна зоря.
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути,
Бог послав Кобзаря.
То казково щаслива зоря
Над забутою світом.
2. Ти Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
3. Ти перед нами стоїш, як світоч,
Ти перед нами гориш і світиш,
Ти перед нами, ти серед нас.
Бо допалив ти, але не згас..!
4. Твій голос Тарасе – повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вольна, нова сім’я…
5. В грудях народу – у кожній жилці,
В гаях народних – у кожній гілці,
У кожній хвилі Горині-Дніпра
Цвіте твій голос і не вмира.
Український танець дівчат з рушниками.
Дівчина з рушником підходить до портрета Шевченка.
Подаруєм полум’яне тобі серце наше.
Це рушник ми вишивали для тебе, земляче,
І в роботу цю вкладали всю душу гарячу.
Прибирає рушником портрет і каже потім.
Не забули тебе, батьку.
В Ізяславськім краю.
З твоїм іменем живемо, твоє ім’я славим.
Звеличаємо піснями, рідну Україну
І вітаєм твоє слово піснею в цій залі.
Пісня бандуриста
Викладач. Десятирічне ув’язнення не вбило у Тараса Шевченка віри у повалення самодержавства. У найтяжчі години надія і неспалима віра в «сім’ю вольну, нову» гартувала Тарасові дух і волю. Він мріє приїхати на Україну, побувати на Дніпрі, одружитися і жити в ріднім краї. І так сталося, що Великий Кобзар подорожував і Подільськими просторами від Кам’янця-Подільського до Почаївської Лаври. Тому був проїздом і в Ізяславі у 1848 році, коли ми були Волинською губернією. Свої враження від подорожі Шевченко висловив у повісті «Варнак». Пропонуємо вашій увазі епізод із перебування Тараса Шевченка на Хмельниччині.
Постановка
Мати
Одарка
Шевченко
Учитель Чуйкевич Петро Омелянович
(Ч. і Ш. сидять, розмовляючи за столом)
Ч. Тарасе Григоровичу, я вже дещо почав робити на Поділлі.
Ш. Це чудово!
Ч. Недавно з уст Одарки і її матері записав пісню «Пливе щука з Кременчука».
Ш. Чи не переписали б ви мені цю пісню до альбома?
Ч. Перепишу, і ще декілька гарних пісень подам вам на згадку про Поділля і Кам’янець-Подільський.
Ш. Буду вельми вдячний вам. Бо маю на це заявку самого генерал-губернатора Бібікова. Ось читайте вголос цей документ.
(Ч. розгортає документ і вголос читає а потім віддає Ш.)
Документ Ч.
Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Волынской и Подольской губерний. Постараться собрать следуещие сведения:
1. О народный преданиях, местных повестях и сказаниях, и песнях, и всему, что вы узнаете.
2. Составить описание, а песни, рассказы и предания можна записать в том виде, как они есть.
(стук у двері. Ч. іде до дверей)
Ч. Ласкаво просимо, дорогі гості!
(Т. підвівся з канапи. Одарка і мати підійшли до столу. Дівчина вклонилася Тарасові. Вклонилась і мати)
О. Добридень (поклон).
М. Добридень (поклон).
(Ш. поклонився, підійшов до матері і поцілував її руку)
М. Ну що ви панночку!
Ч. Сідайте дорогі гості. Ми з нетерпінням чекали на вас.
(підсовує жінкам стільці)
М. Вибачайте нам, що ся припізнилися. Поки з роботою на кухні в пана впоралися та поки додому збігали…
Ш. Нічого, нічого, матусю, добре, що прийшли.
( Ш. дивиться задумливо на дочку)
Ш. Отака, мабуть була Роксолана.
О. Це хто така Тарасе Григоровичу?
Ш. Жила колись дуже вродлива і розумна дівчина. Одного разу татари напали на село, трупами старих і дітей землю встелили, а молодих у неволю забрали.Була серед бранок і красуня Настя. На невільничому ринку у Криму продали її за величезні гроші до гарему самого турецького султана, здається – Сулеймана. Той так закохався у полонянку з України, що знехтував турецькими законами і одружився з нею. Щось сорок років була українка турецькою султаншею. Багато добра зробила вона для України, бо до самої смарті не забувала, хто були її батьки, де була її справжня вітчизна. А про вроду і розум Насті, ходили легенди по всіх європейських столицях.
Ч.(здивовано) Я сам цього не знав…
Пісня про РоксолануШ. (сумно) Багато ми не знаємо про історію свого народу. Якби не прості люди і кобзарі-бандуристи, то й про Запорізьку Січ уже й забули б.
Ч. Точно Тарасе Григоровичу.
О. (дивиться в очі Ш.) Скажіть, будьте ласкаві, а чого Настя якесь дивне, не наше ім’я мала?
Ш. Роксоланами, турки називали усіх полонянок з України. (всміхнувся) Бачте, Одарочко, кого ви мені нагадали?!
О. Куди мені до Насті…(махнула рукою)
М.(показує на О.) Та вона ледь грамоти навчилася.
Ш. Наші дівчата всі такі. І гарні, і тихі, і скромні, та не поступляться хоробрістю і козакові. Не прибідняйтеся Одарочко. Дорогі гостоньки, може заспіваєте якоїсь?
О. (глянула на матір) Якої?
М. (невпевнено і тихо) Може…
Ч. О, ця пісня у вас чудово виходить.
Ш. Заспівайте, прошу вас, мені буде приємно. То вже потрудіться будь-ласка, заради мене.
М. Хіба такому дорогому гостю відмовиш? Чи не так. Доню?
О.(посміхнулася) Так, мамо.
(Жінки співають українську пісню і чоловіки підключаються до співу та усі в залі глядачі)
Ведуча. Наш Тарас просив лише затишку у батьківському краї, а доля подарувала йому увесь світ. Бо і українці, і білоруси, і росіяни, і казахи плекають дотепер шевченкове слово.
Ведуча. Провіснику волі, величний Титане!
Справдилися думи прозорі твої.
Приймай же данину любові і шани
Од вольних народів нової сім’ї.
Українка. Він зорею сіяє в прийдешнім віку,
Сходить хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних українських трас
Височіє над світом Великий Тарас.
Білоруска. До нас твоє слово щораз долітає,
Ми слухаєм втішно, що мовить сусід,
І квіти свої у вінок твій вплітаєм.
Прийми, брате, і наш білоруський привіт.
Росіянка. О світе вільний. О світе ясний.
Портрет в Москві, Тарасе, твій
Несуть нащадки. Ще ж по всій
країні, як на площі Красній,
Тебе народи вільні славлять.
Ти з нами, наш – як наша пам’ять.
Казашка. Великий Кобзарю вогненний,
Я своя на твоїй Україні.
Мелодії акорд небуденний
У мові дзвенить солов’їній.
Не ділить нас простір далекий
Степ казахський не стоїть між нами,
І наші країни буремні
Дружитимуть міцно віками.
Пісня «Думи мої, думи мої…»
Учениця:Думи мої, думи мої!
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
Ведуча. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Країна наша – мрія Кобзаря!
Ведуча. Не забули Тараса Шевченка і наші земляки. Спасибі, тобі, батьку Тарасе, що навчив любити свій край, промовляє кожний із них. І сьогодні разом з нами, шанують пам’ять про Кобзаря письменники нашого краю у своїх сповідальних словах, через юнаків-ліцеїстів.
(виходять письменники у супроводі музики і її звучанні)
Учень 1 . Я, Ігор Римарук, ваш земляк, Лауреат Шевченківської премії. Обожнюю Шевченка і у своєму вірші «Перед автопортретом зі свічкою» Тараса Шевченка» звертаюсь до лукавих аби задумались про долю України:
ви хто щедро платив на відомий мотивдань усім одноденкам
не кляніться Шевченком
ані вдень ні в ночі піднебесні ключі
не дістать окоренком
неспроста шукачів що ішли при свічі
ви лякали Шевченком
Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.
Учень 2 . Я, Юрій Ряст, зростав на теренах села Плужного в Ізяславському районі, член Спілки письменників України, проживаю в Києві. Вважаю, що до Шевченкового вірша, душа повинна іти, як до Лаври, як до Почаєва, і якщо Котляревський на межі 18-19 століть підніс українську мову до рівня літературної, то велика заслуга Шевченка в тому, що він відкрив усю її велич і красу. Значення поезії Шевченка – не скороминуще, воно постійне, тому, що він поет не тільки пригнобленого українського народу, а й усього багатостраждального людства.
Учень 3. Я, Леонід Левицький, ваш земляк, поет-воїн – стверджую, що Трас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі. Жодна країна не висунула не висунула такого поета, який иак повно, так правдиво передав настрої і думки широких мас поневоленого народу. Своєрідність життя Тараса Шевченка саме в тому, що він, будучи дійсно зв’язаним із простим народом, не поривав цього зв»язку протягом усього свого життя, хоча досяг вершин наук того часу.
Учень 4. Я, Віктор Остапчук, уродженець села Хотень, ваш земляк, волею долі проживаю в Арабських Еміратах. Вважаю, що до того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться на різних мовах.
Виступ Василя Кравчука.(презентація збірки про Кобзаря)
Виходить Тарас Шевченко (сидить задумано на стільці а «думи» по обидва боки стоять):
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі поволі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
Муза 1:
По діброві вітер віє.
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Муза 2: Ой діброво – темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Аж сам собі дивуєшся
На свою діброву...
Надивившись на донечку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую.
І сповиє дорогою
Білою габою, -
Та й спать ляже, втомившись
Журбою такою.
Пісня «Тополя».
Викладач. Ну а потім? Потім, коли на землі не залишиться жодного пригнобленого народу, жодної пригнобленої людини, звучатимуть пісні Шевченка, полум’яні пісні великого українського поета, які стануть для людей пам’яттю про далекі часи. Люди читатимуть Тараса, знаходитимуть радість у тому, що їх внутрішній світ, рідний красі тих гаїв, степів, місячних вечорів, що їх оспівав Шевченко. Поки
б’ються серця людей Планети, звучатиме і голос Великого Кобзаря – батька усіх народів і поколінь.
Учениця. Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись.
Молися, сину «За Вкраїну…
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чині…
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденою, збудять…
Ох, не однаково мені.
Учениця.
Слово Шевченкове росло з рахманного чорнозему пісні і думи, з глибинного кореня народу і первісної чистоти духу. І засіяло воно на верховинах світової слави мудрістю пророка і поетичним ясновидством, і його вогнистий знак виписав на небесах вічності праведні письмена:
Україна і Мати-Україна.
(учасники свята виходять на сцену)
(учениця продовжує)
Пам’ятаймо Шевченкову весну, пам’ятайте Шевченка, як людину нації. Бо поет дав розіп’яти себе за народ, за Україну, як Христос. Він карався, мучився, але не каявся. Хоч знав, що може воскреснути хіба тільки його дух. А воскреслий дух – воскресить Україну…
Усі разом учасники і глядачі. Слава Шевченку, слава!..
Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» (хор учасників свята)
ЛІЦЕЙНИЙ ДЗВІНОК З ПОЕТОМ-ЗЕМЛЯКОМ
https://youtu.be/g3lFchdF2pM
ОТАКА-ТО НАША СЛАВА,
СЛАВА УКРАЇНИ!
(триденні військово-польові збори 03.05-05.05. 2017)
(триденні військово-польові збори 03.05-05.05. 2017)
З чого починається любов до отчого краю?.. Звідки й коли приходить ця любов до рідної чорної землі…, ця ніжність, ця несамовитість сьогодні?..
Коли йдеться про майстерність, професійну підготовленість до нелегкої відповідальної робітничої праці, коли ми хочемо визначити справжність таланту, що йде про обраний фах, то неодмінною ознакою тут буде, мабуть, саме ось це: вміння душею і твердим розумом сприймати і розуміти. Бо ж і у тому-то й місія фахівця, щоб власними зусиллями викресати, витворити красу України з найбуденнішого. Актуальним та доцільним сьогодення, окрім підготовки кваліфікованих робітників — є виховання справжніх патріотів своєї країни, які гаряче люблять волю, народ, що у віковічній героїчній боротьбі «створив» Україну розкішним вінком із рути й барвінку… Як про це висловився Г.Сковорода: «…Народженого в істинній любові й добрі неважко навчити любові й добру, ―навчити, чи принатурити, чи призвичаїти.» Саме тому, у травневі дні, за погодженням військового комісаріату та відповідно до програми предмету «Захист Вітчизни», з метою закріплення учнями знань, навичок і умінь, вироблених на заняттях, зміцнення здоров’я і набуття предметних умінь необхідних для визначення їх готовності до служби в Збройних Силах України та, для захисту суверенітету і недоторканості кордонів держави України, на базі Плужненського професійного аграрного ліцею, згідно наказу по навчальній частині, проведено навчально-польові збори в групах № 21, 31, 32. Навчальна рота під командуванням викладача предмету «Захист Вітчизни» Шамралюка Л.В. складалася із трьох взводів, командирами яких призначили майстрів виробничого навчання Федорчука В.М., Єфімчука Ю.О., Ващука Б.А. та їх заступників і командирів відділень зі складу учнів. До занять з відпрацюванням нормативів із надання першої медичної допомоги в польових умовах було залучено учнів (дівчат) випускної групи №32 під керівництвом викладача медико-санітарної підготовки Даниленко Г.А. Триденні заходи проводилися згідно навчальної програми по військово-патріотичному вихованню молоді під супроводом військового комісара Ізяславського РВК підполковника Царука С.В. та Голови Ради ветеранів учасників АТО підполковника Павлюка В.А.
План заходів передбачав щоденне святкове шикування із виконанням Державного гімну України з винесенням Державного прапора України. Крокування колони роти із виконанням патріотичної пісні проводилося переміщенням по місцях призначень для найменованих занять: стройова підготовка, тактична підготовка, відпрацювання вправи «Дії солдата по сигналу «спалах»; заняття дівчат на базі ФПу села Хотень1, у відповідності поурочно-тематичного планування та Програмою «Основи медичних знань і допомоги». Відпрацювання військових вправ відбулося у справжніх польових умовах, коли юнаки у форменому одязі солдат, облаштували вогневу позицію в обороні, проводили її маскування та спостерігали за ймовірним противником. Група дівчат, у білих халатах, у пункті домедичної допомоги в польових умовах, відпрацювала практично оцінювання загального стану потерпілого з подальшими діями: реанімаційні заходи, зупинка кровотеч, накладання пов’язок і шин на усі частини тіла тощо. Слід зауважити, що крокування по території навчального закладу проводилося тільки строєм та з піснею (слова і музика викладача ліцею Даниленко-Зінчук Г.А), і зі щоденним вартуванням учнів біля Державного прапора України у вестибюлі ліцею.
УКЛІННО, СОЛДАТЕ! (пісня)
І куплет
Так болить мені там
Я матусе тобі розкажу.
Не дозволю вустам шепотіти,
А сам донесу.
Шепочу тобі нене,
Як сонце парує в росі.
Щебечу білим птахом
Вплітаюся вітром в косі.
Пр. 1
І падає вниз, сонце моє.
Мамо моя, чекайте мене.
Світло і день, вечір і ніч.
Душу мою – мамі навстріч.
Я приклонюсь рідній землі.
Я пригорнусь мамі в косі.
Душу віддам нене-земля.
Твій я солдат – радість-журба.
ІІ куплет
Сонце сходить зарано,
А місяць примхливий чуда.
На світанні примарно
Кусається шовком трава.
А коли зачароване сонце
Шепоче між хмар.
Ми вітання солдата
Даруємо всім матерям.
Пр. 1
І падає вниз, сонце моє.
Мамо моя, чекайте мене.
Світло і день, вечір і ніч.
Душу мою – мамі навстріч.
Я приклонюсь рідній землі.
Я пригорнусь мамі в косі.
Душу віддам нене-земля.
Твій я солдат – радість-журба.
Пр..2
Мамо, моліться за нас.
Тату, боріться у снах.
Сестри, чекайте щодня.
Браття, війна – це біда.
Діти, чекайте батьків.
Жони, шануйте мужів.
Ти будь, наречена одна –
Вірна солдату душа.
Завершальним етапом проведення навчально-польових зборів стало військово-спортивне свято «Я – патріот України», в переліку якого відбулися: здача нормативів із військово-прикладних видів спорту під керівництвом керівника фізичної підготовки Байдак Т.М. та викладача предмету Васильчука В.А. Також, елементами програми заходу відбулися конкурсні змагання : практичні дії з метання гранати на дальність, дії учнів по сигналу «гази» та ін. Не розгубилися і «сестрички-медсестрички»(група дівчат) у наданні першої невідкладної медичної допомоги ймовірному пораненому у ногу та груди комісару підполковнику Царуку С.В. та у накладанні пов’язки на голову “чіпець» Голові ради ветеранів учасників АТО підполковнику Павлюку В.А. Організовано і цікаво зі своїми наставниками ― викладачами фізичної культури і спорту учні зіграли у міні-футбол та волейбол.
З підведенням підсумків на святковому заключному шикуванні, усі були «молодці», за визначенням гостей –жюрі, проте, хтось був сміливіший а, комусь не вистачило швидкості. Але ж, ніби непередбачувано і сюрпризно, учні ліцею отримали грамоти і подяки з рук військового комісара за успіхи у вивченні предмету «Захист Вітчизни» та активну участь у навчально-польових зборах, а саме: Стремедловський А., Сопронюк Л., Бортник Ю., Криворук Б., Іщук Л., Гуменюк М. Також відзначені були грамотами і подяками учні ліцею навчальною частиною в особі директора Плужненського ПАЛ Лісовського М.І.: Филинюк Б., Гребенюк В., Правдивий М., Богуш В., Романюк С., Журбенко Д., Васильчук К.
Свято завершилося смачною солдатською юшкою, кулішем з казана, печеною картоплею зі справжнім українським салом, печеним на черені домашнім хлібом та іншими наїдками, приготовленими кухарями Дердюк Т.В., Марчук Т.С. та учнями професії «Кухар-кондитер». Приємно і традиційно, що усі витрати на харчування у період військово-польових зборів були за рахунок спецкоштів ліцею.
Маємо надію, що слова напутні і побажання в особі Царука С.В., Павлюка В.А., Лісовського М.І., Кушніра В.П. стануть дорожньою картою учням- випускникам, учням, що продовжують навчання, абітурієнтам у їхньому життєвому шляху в розбудові молодої України на благо нащадків.
А, наразі, хвилиною мовчання, спам’ятаймо тих, хто зумів, вистояв… хто, вічно у думках і спогадах наших…
Слава, Украні!
Героям, слава!
Гуркіт.
Вирва.
Біль.
Криваво,
чутно,
мить…
Мамо –
Біль…
І вирва.
Гуркіт.
Ціль…
Чутно.
Сонце.
Пахне
м’ята –
біль.
Мамо –
вирва.
Гуркіт.
Чутно.
Біль.
Сонце.
Небо.
Хмари.
Дощ.
Вода.
Вирва.
Ціль.
Матусе,
цвіт –
журба.
Сонце.
Рай.
Захмари…
Біль –
метал…
Мамо…
Мамо –
вирва…
темно…
І, прощай…
Немає коментарів:
Дописати коментар